26.11.2013

Зустріч з російською поетесою та письменницею Ларисою Миколаївною Васильєвою


26 листопада о 13:30 відбулася творча зустріч з російською поетесою та письменницею Ларисою Миколаївною Васильєвою.

Л. М. Васильєва є автором понад двадцяти поетичних збірок і поем. Проживши більше п'яти років у Великобританії, написала серію нарисів «Альбион и тайна времени», що відкрили в письменниці обдарованого прозаїка.

У 1983 році виходить у світ книга «Книга об отце» – роман-спогад про батька, одного з конструкторів танка Т-34, результат наполегливих пошуків і численних зустрічей з ветеранами-танкобудівниками і танкістами.

Лариса Васильєва також є автором багатьох мемуарних, публіцистичних та літературно-критичних робіт («Жизнь, смерть и Пушкин», «Живая женская душа», «Антигона, Прасковья – Вера!» – про актрису В. П. Марецьку; «Лорд Си Пи и леди Сноу» – про подружжя англійських письменників Ч. П. Сноу і П. Х. Джонсон та ін.).

У 1993 році виходить документальна книга «Кремлёвские жёны» з заснованими на особистих враженнях або бесідах з очевидцями розповідях про Н. К. Крупську, Н. П. Хрущову, В. П. Брежнєву, Р. М. Горбачову та ін. У художньо-публіцистичному дослідженні «Дети Кремля» (1997) письменниця розповідає про долю дітей Л. Б. Каменєва, І. В. Сталіна, С. М. Будьонного, Л. М. Кагановича, М. С. Хрущова та ін.

Твори Лариси Васильєвої переведені на кілька іноземних мов (у тому числі на англійську).


16.04.2013

Зустріч студентів і викладачів з доцентом філологічного факультету Лозаннського університету (Швейцарія) Маргаритою Шоненбергер


13 квітня на факультеті відбулася зустріч студентів і викладачів з доцентом філологічного факультету Лозаннського університету (Швейцарія) Маргаритою Шоненбергер, яка розповіла про роботу швейцарських науковців-славістів з перекладу французькою мовою відомої праці видатного мовознавця О. О. Потебні «Думка і мова». Крім того, М. Шоненбергер розповіла про сам університет, який був заснований 1537 року і сьогодні є одним з провідних центрів класичної університетської освіти Швейцарії. Виступ швейцарської гості був сприйнятий з великим зацікавленням і викликав багато питань. Присутніх, зокрема, цікавила вартість навчання, на що М. Шоненбергер з гумором відповіла, що навчання безкоштовне, оскільки 1000 доларів за рік для Швейцарії – це майже даром. Цікавились учасники зустрічі й умовами зарахування й відрахування студентів, наявністю гуртожитків, запровадженням норм Болонського процесу в швейцарську систему вищої освіти, залученням студентів до наукової роботи, працевлаштуванням випускників. Наостанок пані Шоненбергер подякувала за щирий прийом.


25.10.2011

Зустріч із письменниками Сергієм Жаданом та сестрами Чернінькими


Зустрічі сучасних українських письменників зі студентами вже давно стали доброю традицією для Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. 25 жовтня до молодого покоління філфаку вкотре завітав відомий поет, прозаїк, публіцист та перекладач Сергій Жадан. Цього разу він виступав не сам, а представив аудиторії своїх колег – молодих письменниць зі Львова, сестер Черніньких. Олена та Юлія вперше відвідали Харків. Тут вони презентували свій новий роман «Вілла „Райські пташки”» а також уже відому книгу «Хутір розбещених душ» і поетичну збірку «Колись давно, як ще дерева говорили».

Сестри Чернінькі розповіли про особливості процесу спільної творчості, окреслили сюжети своїх романів, які, за авторським визначенням, належать до «буфонадної містики», та зачитали цікаві уривки. Також вони порадували слухачів читанням медитативної лірики, а потім охоче відповіли на всі питання, що виникли у студентів під час зустрічі.

Наостанок Сергій Жадан, у підтримку презентації, продекламував кілька своїх віршів, що, як завжди, викликали щире захоплення. По завершенні заходу усі бажаючи змогли взяти в гостей автографи.

Ця зустріч була цікавою та плідною, оскільки познайомила студентів з новими захоплюючими творами та дозволила невимушено поспілкуватися з їх авторами – талановитими представниками сучасного українського літературного процесу.

Прилипко Катерина


22.02.2011

Зустріч із Ярославом Грицаком

З нагоди відкриття меморіальної дошки Йосипу Сліпому, відомий львівський історик, директор Інституту історичних досліджень Львівського державного університету ім. І. Франка, Ярослав Грицак прочитав лекцію в нашому університеті.


22 лютого в Харкові втретє відкрили меморіальну дошку Йосипу Сліпому - верховному архієпископові Львівському, предстоятелю Української греко-католицької церкви (у 1944-1984 р.). Сліпий разом з іншими українськими греко-католицькими владиками був заарештований радянською владою і засуджений до 8 років позбавлення волі. У Харкові він перебував у пересильному відділенні колишньої в'язниці, яку знесли у повоєнні роки. У 1963 році завдяки клопотанням Папи Римського Івана XXIII та президента США Дж. Кеннеді митрополита Сліпого звільнили і депортували.

Перший раз меморіальна дошка Патріархові була встановлена у Харкові у 2005 році під час з'їзду Світового конгресу українців на приміщенні колишньої пересильної в'язниці, яке зараз належить міліції Ленінського району Харкова. Після першого знищення у 2008 році дошка була відновлена за кошти Спілки української молоді та Фонду Гната Хоткевича, але знищена знову у 2010. Тепер, завдяки ініціативі Львівської мерії була зроблена третя спроба.

На урочистому заході були присутні голова Харківської ОДА Михайло Добкін, голова Львівської ОДА Михайло Цимбалюк, мер Львова Андрій Садовий, мер Харкова Геннадій Кернес, капелан Львівської міської ради Орест Фредина, львівський історик Ярослав Грицак, харківський історик Владислав Майстренко.

Після встановлення знаку всі учасники завітали до ХНУ імені В.Н.Каразіна поспілкуватися зі студентами, де міський голова Львова Андрій Садовий розповів харківським студентам про економічні, політичні, культурні особливості сучасного Львова та про історію Галицької столиці. Ярослав Грицак зачитав доповідь "Третя Україна?". На зустрічі був присутній ректор Харківського університету Віль Бакіров.

Львівський історик зацікавив студентів своєю доповіддю, йому задавали питання, зав’язувалася дискусія, декілька разів лунали оплески. «Я бачу велику користь в існуванні таких незручних героїв, як кардинал Йосип Сліпий, – розповідав Грицак, - вони даються нам як випробовування на щирість нашого тону і щирість наших переконань. Зокрема, наших заяв, що всі ми українці, й що ми не дамо Україну нікому розділити. Серед героїв які могли б об’єднати націю слід зазначити Шевченко, Лесю Українку, Франка, Амосова, але українців об’єднують не герої, а жертви. Це можна побачити на прикладі останніх років, коли згадки про голодомор, визнання цього факту змогли поєднати нашу країн».

Він визнає, що кожний історик має зізнаватися у своїй залежності від політики, себе вважає не пророком, а істориком-дипломатом. Ярослав Грицак порадив студентам дати Україні шанс і впродовж 20-50 років у нашій країні будуть спостерігатися зміни на краще.

Притула Євгенія, Чала Марія


24.09.2010

Зустріч студентів і викладачів філологічного факультету з кобзарем Петром Варсавою

24 вересня відбулася зустріч студентів і викладачів філологічного факультету з кобзарем Петром Варсавою, який зараз мешкає у Мюнхені. Також на зустрічі були присутні поети Віктор Бойко та Степан Сапеляк.

Петро Варсава уже понад тридцять років популяризує поетичну спадщину великого українського філософа Григорія Сковороди, кладучи його вірші на музику. Як говорить сам співак, спочатку він виконував пісні мовою оригіналу. Однак через утруднене сприйняття їх публікою став або використовувати переклади сучасною українською мовою, зокрема Валерія Шевчука, або робити власні переклади. Слухачам було запропоновано кілька творів зі збірки Г. Сковороди «Сад божественних пісень». У виконанні сучасною українською мовою і в супроводі акомпанементу на кобзі нетлінна мудрість великого любомудра заграла новими гранями.

Зустріч студентів і викладачів  філологічного факультету з кобзарем Петром Варсавою Зустріч студентів і викладачів  філологічного факультету з кобзарем Петром Варсавою. Виступає поет Віктор Бойко Зустріч студентів і викладачів  філологічного факультету з кобзарем Петром Варсавою. Виступає поет Степан Сапеляк



Ю. Кохан, доцент кафедри української моіи, заступник декана філологічного факультету

20.03.2010

Секрети успіху від Ірен Роздобудько

19 березня 2010 року гостями філологічного факультету були письменниця Ірен Роздобудько, бард Ігор Жук і журналістка Тетяна Терен 19 березня на філологічному факультеті ХНУ імені В. Н. Каразіна в межах соціального проекту «Книжкові сходини» відбулася зустріч студентів та викладачів із цікавим і неординарним подружжям: неоднозначною сучасною письменницею, журналістом Ірен Роздобудько та її чоловіком — бардом Ігорем Жуком.

«Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть таланти.
Сьоме небо своє пригинає собі суєта.
При майстрах якось легше. Вони — як Атланти.
Держать небо на плечах. Тому і є висота».
Ліна КОСТЕНКО

Про присутність у літпроцесі та літературний ґумус

19 березня 2010 року гостями філологічного факультету були письменниця Ірен Роздобудько, бард Ігор Жук і журналістка Тетяна Терен «Я завжди [з дитинства] гралася словом і… догралася» — ці слова Ірен Роздобудько стали епіграфом зустрічі , яка відбулася 19 березня 2010 року у стінах ХНУ імені В.Н. Каразіна.

«Не купіть пляшку пива, купіть краще журнал!»

На жаль, студенти філфаку чомусь не вповні скористалися унікальною можливістю дізнатися про «темні сторони» особистості Ірен: питання, поставлені аудиторією, були досить однобічними. Можливо, причиною цього стало щиросердне зізнання письменниці: «Я не літературознавець. Тому боюся з вами спілкуватися».

«Я згодна бути тим ґумусом для української літератури, на якому виростуть цікаві паростки»

Роздобудько не береться визначати своє місце в літературному процесі , але «згодна бути тим ґумусом для української літератури, на якому виростуть цікаві паростки». Та при цьому письменниця продемонструвала власну точку зору щодо якості сучасної літератури: «Коли ти читаєш справжню книгу, написану кров’ю, тобі хочеться виписати з неї цитату або ти живеш кілька днів з її героєм. Це значить, що письменник написав книгу серцем».

«... Письменник має бути присутнім книжками»

19 березня 2010 року гостями філологічного факультету були письменниця Ірен Роздобудько, бард Ігор Жук і журналістка Тетяна Терен Знаково, що день відвідин Роздобудько нашої alma mater збігся з 80-річним ювілеєм Ліни Костенко. Таку яскраву для літературної еліти подію відзначили спогади про спілкування з видатною письменницею (її добре знає подружжя гостей), а Ігор Жук виконав чудову композицію на слова поетеси. Для самої письменниці Ліна Василівна є взірцем того, яким має бути справжній майстер: «Неприсутність [Ліни Костенко] у суспільному житті — найбільша присутність у літературному процесі... Письменник має бути присутнім книжками».

Ірен Роздобудько розкрила перед студентами власний погляд на розв’язання проблем української періодики: «Не купіть пляшку пива, купіть краще журнал!».

Про творче життя та життєву творчість

«...Страшно не робити кроків і не робити вчинків»

Завершувала ж харківську поїздку подружжя презентація книжки Ірен Роздобудько «Гра в пацьорки» в Домі книги «Books». Невимушена, затишна атмосфера добре сприяла відвертій розмові. Говорили про творче життя та життєву творчість, адже, за словами Ірен, основне завдання її книжок — змінити ставлення хоча б однієї людини до себе і до світу. Письменниця висловила чітку позицію щодо самоцінності людського життя : «Страшно не робити кроків і не робити вчинків... Робіть все вчасно!»,— з таким закликом звернулася Ірен до студентів, додавши, що, на її думку, життя часом слід сприймати як гру.

«...Натхнення не існує. Це лише відмовка для лінивих»

Самобутньою виявилося ставлення до натхнення. Звиклі до чудернацьких витівок творчих людей та до пафосних зізнань, гості не чекали такої відвертої відповіді: «Натхнення не існує. Це лише відмовка для лінивих. Замість натхнення повинно бути бажання щось зробити».

19 березня 2010 року гостями філологічного факультету були письменниця Ірен Роздобудько, бард Ігор Жук і журналістка Тетяна Терен Під час відповідей на запитання про власну творчість Ірен виглядала дещо скутою та зніяковілою. Як людина дуже тактовна та самокритична, вона зізналася, що «існує неймовірне небажання бачити книжку надрукованою, адже страшно її відпускати». Цікавим фактом виявилось і зізнання, що авторка знає, чим завершиться її твір, ще не починаючи роботу над ним. Так, «Амулет Паскаля» вона починала писати фактично з останньої фрази! 19 березня 2010 року гостями філологічного факультету були письменниця Ірен Роздобудько, бард Ігор Жук і журналістка Тетяна Терен

Наприкінці зустрічі Ірен наголосила на дружбі... з книжками: «Друга не можна купити. А книжку — можна... І можна з нею потоваришувати».


Оксана Прохватілова, Софія Терещенко, Анна Головко

19.03.2010

Зустріч з Ірен Роздобудько

19 березня 2010 року гостями філологічного факультету були письменниця Ірен Роздобудько, бард Ігор Жук і журналістка Тетяна Терен 19 березня 2010 року гостями філологічного факультету були письменниця Ірен Роздобудько, бард Ігор Жук і журналістка Тетяна Терен.

Розмова про літературу розпочалася з Ліни Костенко, якій у цей день виповнилося 80 років. Ігор Жук виконав пісню на слова Ліни Костенко, підкресливши, що в нього дуже мало пісенних творів не на його слова, а на слова інших авторів, але Ліна Костенко становить виняток; її вірші ніби самі співаються, просяться стати піснями. Ігор Жук та Ольга Богомолець написали багато пісень на її віршовані тексти. 28 березня у Києві в Українському домі пройдуть урочистості з нагоди ювілею великої поетки, там щедро звучатимуть пісні на слова Ліни Костенко.

Ірен Роздобудько так само розпочала свій виступ з теми Ліни Костенко.

– Є десять гріхів, – сказала вона, – які визначаються християнською етикою. Але я хочу сказати про одинадцятий гріх. Це непослідовність. У цьому гріхові аж ніяк не можна звинуватити Ліну Костенко. Понад те, вона є зразком самототожності, сповідування тих ідеалів, які вона поклала для себе як дороговказ у юності. Вона людина морального максималізму, тому й почувається в сучасному суспільстві самотньою. Але її поїздки з цукерками в Чорнобильську зону для старих людей, які мешкають там, викликають прагнення низько вклонитися їй. Письменниця Ірен Роздобудько зі студентками філологічного факультету

Перейшовши до викладу своєї естетичної програми, Ірен Роздобудько підкреслила, що не скільки любить, скільки вважає своїм обов’язком подорожувати Україною. Найбільш охоче вона відвідує поросійщені регіони, бо вважає, що на українському письменникові лежить поважний обов’язок не лише написання, але й пропаганди та поширення своїх книжок. Українська книжка пережила тяжкі часи й зараз перебуває на піднесенні. Видавництва вже полюють за авторами. Письменниця наполегливо радила усім студентам, які пробують свої сили у творчості, надсилати свої рукописи на конкурс «Коронація слова», запевнивши, що вартісні твори не загубляться, будуть віднайдені видавцями.

Відповідаючи на записки й запитання з аудиторії, Ірен Роздобудько розповіла, що народилася в Донецьку, проте, попри виховання й навчання в російській школі, навіть не пам’ятає жодних труднощів, пов’язаних з оволодінням українською мовою. Її свідомість все одно українська. Вона не пам’ятає, коли почала писати, бо вже у шість років у дитячому садочку збирала навколо себе гурт слухачів-ровесників, а потім навчилася записувати те, що раніше лише розповідала.

В оцінках українського літературного середовища вона кілька разів згадувала Сергія Жадана, Галину Вдовиченко, Наталку Білоцерківець, Марію Матіос. Письменниця вчила студентів розрізняти природні й штучні тексти так: з природного тексту хочеться раз у раз робити виписки, запам’ятати цікаву думку, образ, висловлювання; по штучному ковзаєш по поверхні й ніяк не можеш зануритися вглиб.

Порівнявши літературну ситуацію в Україні й Росії, Ірен Роздобудько відзначила, що може назвати п’ятдесят помітних українських письменників у віці від тридцяти п’яти до сорока років. Але жоден російський критик не зможе зробити того самого у своїй літературі. Українська література розвивається більш жваво, розмаїто, що свідчить про більшу міру свободи, без якої неможлива справжня творчість. Ірен Роздобудько висловила свою білу заздрість на адресу сучасних дослідників літератури, студентів, що пишуть науково-дослідні роботи, з приводу широких можливостей, які сама література надає сучасній молодій людині для осмислення, пізнання, інтерпретаційних відкриттів.

Наприкінці зустрічі відбулася автографсесія. Продовжувалося спілкування із студентами в кулуарах.

Ігор Михайлин


14.09.2009

Зустріч з Іншим

12 вересня 2009 р. в книгарні «Є», що відкрилася нещодавно в самому центрі Харкова за адресою вул. Сумська, 3 відбулася презентація книжки: Олександр Ф’ют. Зустрічі з Іншим / Перекл. з польської Ярослав Поліщук. – Х.: Акта, 2009. – 268 с.

На зустріч з автором, професором Яґеллонського університету (Краків) Александером Ф’ютом, і перекладачем, професором Острозької академії Ярославом Поліщуком, прийшли студенти спеціальності «Журналістика» Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, професори цього університету Володимир Калашник (завідувач кафедри української мови) та Ігор Михайлин (завідувач кафедри журналістики), професор Харківської державної академії культури, завідувач відділу рідкісної книги Харківської державної бібліотеки імені В. Г. Короленка Ігор Лосієвський, доценти університету Оксана Лаврик, Ольга Геращенко, Роман Трифонов, члени Харківського історико-філологічного товариства Владислав Яценко (голова історичної секції), Володимир Склокін, Ірина Реброва. Відкрила зустріч директор видавництва «Акта» Галина Федорець.

У цікавій бесіді автори розповіли про свій задум, відповіли на запитання присутніх. Подаємо скорочений виступ в обговоренні книжки «Зустрічі з Іншим» професора Ігоря Михайлина:

Проблема Іншого – це проблема ідентичності в сучасному світі і в Україні. З книжки Александера Ф’юта ми бачимо, як вона стоїть і розв’язується в Польщі. При цьому слід мати на увазі, що Польща зараз – мононаціональна держава, хоча й не була такою впродовж своєї історії. Її такою зробило «зіткнення з анти цивілізацією», тобто режимом російських більшовиків.

Приїхавши в Рівне в лютому цього року й потрапивши на екскурсію по місту, я почув такі дані: населення Рівного й Рівненщини на 95 % – це українці. У Харкові – не так. 66 % харків’ян ідентифікують себе як українці. Але української мови на вулицях міста не чути, хоча ця статистика говорить, що двоє з трьох харків’ян повинні розмовляти по-українськи. Ми в полоні Інших, які силоміць, використовуючи колоніальну традицію, нав’язують нам свою мову, а з нею спосіб мислення. А з ним – і спосіб життя.

Про книгу. Проблема ідентичності в ній показана в чотирьох площинах:

1) історична Польща (і етнічна Польща). Річ Посполита Польська в ХVІІ ст. займала територію 900 тис. кв. км. (тоді як уся Європа – 10 млн.). Це була вели-чезна держава, до якої входила Україна. Харків ніколи не був польським, але Київ був, Конотоп і Охтирка – це Польща, у Путивлі починалося Московське царство. Я свого часу пережив шок, відкривши поему А. Міцкевича «Пан Тадеуш» і прочитавши її початок: «Литво, вітчизна моя…» Виявляється, є купа польських письменників, які народилися, виросли, мешкали в історичній Польщі, оточені іншим народом, мовою, вбирали в себе ці впливи. Це була перша зустріч Польщі (культурної) і Іншим;

2) другий Інший мешкав поруч, у цій-таки історичній Польщі. Це письменники інших народів (литовці, українці, білоруси, євреї), які за батьківщину мали Польську державу. Пошлюся на приклад. У 1584 р. в Кракові вийшла латинською мовою поема Себастьяна Кленовича «Роксоланія». С. Кленович народився в міщанській родині у Львові, але, як стверджує Валерій Шевчук, поет міг бути українцем вірменського походження. У цьому розділі (про другого Іншого) по-дано розгляд класичних надбань інших народів, створених у Польщі;

3) третій Інший. Це цілий світ, куди політична ситуація змусила емігрувати поляків і там створювати культурні осередки для збереження своєї національної тотожності. Тут автор не обійшов увагою свій улюблений предмет – творчість Чеслава Мілоша – лауреата Нобелівської премії 1980 р., яка була присуджена з формулюванням: «За безкомпромісне і проникливе відображення становища людини у світі суворих конфліктів»;

4) четвертий Інший – то завойовник, який з’являється на етнічних польських землях з більшовицькою червоною армією. Надарма епіграфом до одного з есеїв є рядки з вірша Ч. Мілоша «Москаль в’їжджав в руїни міста танком». Розгляд повісті Юзефа Мацкєвича «Дорога в нікуди» наповнений цікавими спостереженнями, а ще більше висновками. Для українського читача цікаво буде довідатися, що світ «виокремлює комунізм від фашизму, визнаючи перший за незрівнянно більше зло» (с. 175). Цікаво буде дізнатися про таку оцінку тоталітаризму: в його основі терор, який сіє страх, руйнує міжлюдські стосунки, позбавляє можливості логічно мислити. «Ідеальним підданим тоталітарної влади не є переконаний нацист або комуніст, але людина, для якої вже не існує різниці по-між фактом і вигадкою (так звана дійсність досвіду) та розрізнення між правдою й фальшем» (с. 180 цитата з праці з Н. Арендт «Коріння тоталітаризму»). Цікаво буде прочитати про трансформацію російського національного характе-ру під впливом комунізму: «Російський народ любив степи і ліси, а совєтський – заводські комини (труби. – І. М.). Російський народ постійно бунтував проти кайданів, а советський не тільки не бунтує, він їх лиже! Так звана російська душа була душею бунту; совєтська душа – це душа собачої відданості. Російський народ, хай йому це Бог запам’ятає, був народом змовників, совєтський – донощиків і провокаторів, і сексотів!»

Я не буду говорити про актуальність для України цієї книжки, бо це банальність. Набагато більш важливим є задовольнити потребу культурного українця знати класику європейської гуманістики. Я, наприклад, давно кружляю навколо однієї думки, так і не додумавши її до кінця, аж ось у книжці «Споткання з Інним» я її зустрічаю в афористичній вербальній формулі: «Над літературною візією Центральної Європи ще до падіння «залізної завіси» панував час, зате нині перевагу здобуває, поза сумнівом, простір. Історія, як видається, поступається місцем географії, геополітику рятує геопоетика» (с. 205).

Не можу не висловити й кілька зауважень. Поява в книжці глави про Ю. Андруховича, поданого у зіставленні з Анджеєм Стасюком, – це не адаптація книжки для українського читача. Адаптацією була б така ситуація, коли б у тексті містилися мінімальні пояснення, про які літературні явища в ній ідеться. Перший нарис «Довкола „Серця пітьми”» розглядає колоніальний дискурс у названій повісті Дж. Конрада. Але український читач про неї (нічого) не знає. Я розкриваю УЛЕ і не знаходжу в статті про Конрада згадки про цю повість. Але я ще мислю історично, а не географічно. Мені важливо, у якому році повість написана, яка загальна картина світу запропонована в ній. Якщо ж поглянути під цим кутом зору на «Дорогу в нікуди» Юзефа Мацкєвича, то український читач в УЛЕ навіть не знайде статті про нього. Чи не був обов’язок автора потурбуватися про те, щоб читач краще його розумів, діставши необхідні відомості? Ще краще було б подати посилання на українські переклади творів, які розглядаються. А якщо їх немає, то хоча б енциклопедично познайомити читача з ними. Інакше есеї в книжці виглядають як зібрання випадкових спостережень, які не вкладаються в концептуальну цілісність. Найлегше адресувати це зауваження перекладачеві, але я навмисне цього не роблю, бо й автор мусив би відчути інформаційні потреби свого читача і іншому національному просторі.

На зустрічі з автором, професором Яґеллонського університету (Краків) Александером Ф’ютом, і перекладачем, професором Острозької академії Ярославом Поліщуком На зустрічі з автором, професором Яґеллонського університету (Краків) Александером Ф’ютом, і перекладачем, професором Острозької академії Ярославом Поліщуком На зустрічі з автором, професором Яґеллонського університету (Краків) Александером Ф’ютом, і перекладачем, професором Острозької академії Ярославом Поліщуком

На останок – про участь Харкова в зустрічах з Іншим. Польський письменник Юзеф Коженьовський (1797–1863) у 1838–1846 рр. працював директором Харківської гімназії. У Харкові він написав свій найбільш знаменитий худож-ній твір – драму «Карпатські горалє» (1843), уривок з якої опублікував тоді ж в альманасі «Молодик» (т. 1). Мені відомо одинадцять перекладів українською мовою цього твору. Його сценічна історія в українському театрі розпочалася в 1864 р. із створенням у Львові театру товариства «Руська бесіда». Припускаю, що з іншомовних творів це найбільш репертуарна п’єса українського театру.

Програмовим для українського культурного простору у зустрічах з Іншим є не тільки демонстрація толерантності, терпимості, пошук діалогу, але й зміцнення своєї національної ідентичності, прагнення залишитися собою.

Ігор Михайлин


15.04.2009

Нещодавно на філологічному факультеті відбулася презентація роману Василя Барки «Жовтий князь». Це перше видання обсягом 774 сторінки, у якому об’єднано разом два томи твору, причому в Україні другий том видано вперше. Книгу В. Барки, що відзначається оригінальним оформленням і чудовим портретом автора, надрукувало харківське видавництво «Майдан» на замовлення Української вільної академії наук у США. У презентації взяли участь поет, шевченківський лауреат Степан Сапеляк; поет, професор, завідувач кафедри української мови, доктор філологічних наук В. С. Калашник; поет, заступник голови харківського обласного відділення Фонду культури В. С. Бойко; літературознавець, доцент кафедри історії української літератури Н. І. Гноєва. На презентації було наголошено на документальності широкого епічного полотна, яке розгорнув у творі В. Барка, особисто переживши Голодомор 1932–1933 рр. Звучало й живе слово про автора роману з уст Степана Сапеляка, який був особисто знайомий із Василем Баркою, відвідував його в Америці.

Обкладника книги В. Барки «Жовтий Князь» Презентацію видання В. Барки «Жовтий Князь» відкрив проф. В. Калашник У залі під час презентації видання В. Барки «Жовтий Князь»

У залі під час презентації видання В. Барки «Жовтий Князь» У залі під час презентації видання В. Барки «Жовтий Князь» Виступає поет С. Сапеляк зі спогадами про зустрічі з В. Баркою Виступає заступник голови обласного відділення Фонду культури поет В. Бойко


25.09.2008

Вечір-зустріч з Белою Ахмадуліною. 26.09.08 Міжнародний літературний фестиваль «Каштановий дім» щорічно проходить у Києві. Цього року він відбувався 25–28 вересня і складався з низки різноманітних цікавих заходів.

На відкритті фестивалю в київському планетарії ми мали змогу почути багатьох талановитих поетів, серед яких були Дмитро Бураго, Олександр Кабанов, Роман Скиба, Влад Клен, харківський поет Михайло Красіков. У рамках фестивалю відбулося вручення премії імені Тарковських молодим кінорежисерам, після якого був показаний фільм, присвячений українській художниці Катерині Білокур. Також ми побували на творчому вечорі Бели Ахмадуліної, який привернув велику увагу киян.

На третій день фестивалю відбувся турнір молодіжної поезії «Парнасские игры», у якому взяли участь команди зі Львова, Києва, Миколаєва і Харкова. Молоді поети читали свої вірші, а наостанок харківська команда «Свободный Радикал» презентувала поетично-театральний перформенс «Чтобы начался ветер».

Останній день фестивалю проходив у невимушеній атмосфері у Гідропарку, де на березі Дніпра поети продовжували читати свої твори. Завершився «Каштановий дім» концертом групи «Табула Раса».

Кальченко Тетяна, 3 курс, гр. ЛУ-34

Степан Процюк 18.02.2008 р. відбулася зустріч студентів та викладачів філологічного факультету із сучасним українським письменником з Івано-Франківська, прозаїком та есеїстом, автором багатьох повістей і романів, володарем кількох премій Степаном Процюком та його видавцем Василем Руденком.

Письменник жваво розповідав про себе, про свою творчість зокрема і про український літературний процес узагалі, а також представив свої книжки із серії «Інша проза» – романи «Тотем» і «Жертвопринесення» та збірку есе «Канатоходці».

«Я працюю у річищі психологічної прози, – вів автор свій діалог з аудиторією, – і ненавиджу попсу, бо її і так достатньо на телебаченні. Я вважаю, що саме психологічна проза на сьогодні потрібна українській літературі, бо всі інші жанри себе вичерпали. Уперто відстоюю цю ідею. Намагаюся бути сучасним, модним. Мене цікавлять різні порухи людської душі».

Оповідь продовжилась читанням автором есе з нової книги «Канатоходці».

А. Процюк розказував далі про те, що його цікавлять невигадані історії з життя людей, які вже померли, про те, що одностороння проза видає неврози й хвороби людини, про автобіографічну книгу есеїстики та ін. Публіка уважно слухала і не поспішала ставити питання гостю, не зважаючи на його прохання, лише просила читати ще. І він із задоволенням читав. Знову з «Канатоходців» («Червона пляма на сірому костюмі» – есе про краватки як добровільні затискачі свободи, про костюмолюбів та таємничого пана ММ).

Невдовзі заворушилися і студенти, почали передавати записки з питаннями до автора. Яких тільки питань не було, але всі були у форматі «як філолог філологу», бо письменник у молодості отримав філологічну освіту і якийсь час учителював у школі.

Питали про регіоналізм в українській літературі, про стосунки Сходу й Заходу України в літературі тощо.

Письменник невтомно відповідав на запитання, бо, за його словами, зустріч із автором – це відповіді на питання. Він говорив про боротьбу з літературною гординею, про самоаналіз. Звучали заяви про те, що назріла потреба «крутого» соціального роману і треба шукати сильну особистість. А мрією самого автора є звільнення літератури від політики, бо «ми живемо в жорстокий брудний час капіталізму, ідолом якого є долар. Література від цього залежить. Я про це думаю і пишу...».

Наступне питання, актуальне на філологічному факультеті, звучало так: «Яку роль відіграють жінки у вашому житті і творчості?» Відповідь на нього була коротка, але вичерпна: «Відіграють велику роль!» Після цього Степан Процюк прочитав ще один уривок з «Тотему» на тему кохання (есеїстичний відступ у романі, який подобається молодим людям), бо, за словами автора, він зрозумів, що для цієї аудиторії цікаве кохання.

У кінці зустрічі охочі мали можливість придбати книжки за підписом автора.


ЯРОСЛАВ СКИДАН

Степан Сапеляк 10 жовтня 2007 р. в університеті відбулася зустріч із непересічним харківським поетом Степаном Сапеляком, лауреатом Шевченківської премії, автором низки книжок, перші з яких — із причин зовсім не райдужних — до 1991 року виходили за кордоном, зокрема в перекладах.

Колишній дисидент, людина складної долі, автор важкої і глибокої поезії спілкувався зі студентами й викладачами на простій, життєвій ноті. Вів мову про власний досвід; про відчайдушну спробу довести радянській системі невинуватість своїх колег-письменників, репресованих у 70-ті (з чого й почався невільничий шлях); про літературу, модерну й постмодерну. Читав добру інтимну лірику зі своєї нової збірки.

Уважність і численність аудиторії зайвий раз засвідчили те, наскільки справді необхідні подібні зустрічі-розмови з митцями й інтелектуалами, які своєю внутрішньою свободою підтримують розвиток свободи академічної, невід’ємної від університетського духу.