Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна (Офіційний сайт)


Пам'ятні та ювілейні дати

Памяти Людмилы Ростиславовны Савченко
(1946–2016)

 Коллектив филологического факультета Харьковского национального университета им. В. Н. Каразина с глубоким прискорбием сообщает о кончине доцента кафедры русского языка Людмилы Ростиславовны Савченко (14.10.1946 – 26.11.2016)

Вся научная и педагогическая деятельность Людмилы Ростиславовны связана с Харьковским национальным университетом имени В. Н. Каразина. На кафедре русского языка Людмила Ростиславовна вела курсы «Культура русской речи и стилистика русского языка», «Практическая стилистика русского языка»; научные семинары по проблемам концептуальной семантики, художественной речи, дискурсивного анализа; на кафедре журналистики – спецкурс «Риторическая культура журналиста», научные семинары «Особенности организации рекламного дискурса», «Концептуальная структура современного журнала». Людмила Ростиславовна автор работ по различным аспектам современной лингвистики: семантический синтаксис, дискурсивный анализ художественной речи, методология гуманитарного знания, проблемы культурного диалога, современная языковая ситуация. За долгие годы работы она воспитала целую плеяду замечательных филологов, среди которых магистры, кандидаты и доктора наук. Под ее руководством были написаны и защищены 6 кандидатских диссертаций.

На кафедре русского языка Людмила Ростиславовна была той доминантой, которая создавала творческую среду, служившую развитию научной мысли. Ее собственную деятельность всегда определяла установка на самостояние личности. Ее свободный ум, не принимающий шаблоны и стереотипы, определил ее особый, уникальный путь в филологической науке, которой она всю жизнь верой и правдой – бескорыстно, беззаветно – служила. Для нее всегда были важны не должность или звание, а живой интерес к творимому здесь и сейчас делу. Ей была ведома радость мыслительного процесса, радость понимания, и поэтому, наверное, ее собственные научные работы и диссертации, написанные под ее руководством, удивляют интересными мыслями, интеллектуальными озарениями, эвристическими открытиями.

Мы восхищаемся ее благожелательной открытостью людям: она всегда излучала любовь, проявляла трогательную заботу о друзьях и коллегах. Мы счастливы, что наши судьбы пересеклись, что нам была дана радость общения с Людмилой Ростиславовной, было дано счастье взаимопонимания.

Мы скорбим о невосполнимой потере.

Светлая ей память!


Юбилей Михаила Лукича Гомона

 Михаил Лукич Гомон – литературовед, писатель, краевед, кандидат филологических наук, доцент, в 1970–90-е годы – заведующий кафедрой истории русской литературы Харьковского государственного университета.

Михаил Лукич родился 15 ноября 1936 года в селе Шейковка Боровского района Харьковской области в учительской семье. После окончания Боровской средней школы с 1956 по 1959 год проходил армейскую службу связистом в г. Ташкенте (Узбекистан). В 1959 году поступил на русское отделение филологического факультета Харьковского государственного университета, которое закончил с красным дипломом в 1964 году.

В 1965–1966 годах работал учителем русского языка и литературы в пгт. Гороховатка Боровского р-на. В 1966 году поступил в очную аспирантуру Харьковского государственного университета. С 1970 года (после окончания аспирантуры) работал на кафедре истории русской литературы ХГУ в должности преподавателя, а затем – доцента. В 1972–1974 годах преподавал русский язык и литературу в Лионском университете (Франция). В 1975 году защитил кандидатскую диссертацию на тему «Народовольцы в творческом сознании Ф. М. Достоевского и В. М. Гаршина». В 1976–1981 и 1989–1993 годах заведовал кафедрой истории русской литературы. В течение многих лет исполнял обязанности заместителя декана филологического факультета по учебной работе, был членом редколлегии республиканского научного сборника «Вопросы русской литературы» и Вестника Харьковского университета (серия «Филология»). В 1982–1984 годах преподавал русскую литературу в Париже в университете Сорбонна. В 1987–1989 годах работал в Восточно-Китайском педагогическом университете в Шанхае (Китай).

В центре научных интересов Михаила Лукича – история русской и украинской литератур XIX века, литературное краеведение. Его перу принадлежат многочисленные статьи («Шевченковские материалы в архивах Харькова», «"Кобзарь" и церковники», «"Attalea princeps" В. М. Гаршина как художественный документ эпохи»,«Народовольцы в художественном сознании Ф. М. Достоевского», «Памятник А. С. Пушкину в Шанхае» и др.), монография «Л. Н. Толстой и харьковчане» (1993, второе издание – 2008), на которую до сих пор ссылаются многие современные литературоведы. Привлекая неизвестные ранее архивные материалы и документы, забытые и малоизвестные публикации харьковской дореволюционной периодики, автор монографии воссоздал полную и объективную картину взаимоотношений Л. Н. Толстого с его харьковскими современниками – Х. Д. Алчевской, А. М. Калмыковой, Г. А. Русановым, П. Л. Успенским и др., рассказал о контактах великого писателя с профессорами и студентами Харьковского университета.

По единодушному мнению преподавателей кафедры истории русской литературы, Михаил Лукич был одним из лучших заведующих. Способность организовать четкую работу коллектива сочеталась у него с бережным отношением к колегам и созданием доброжелательной творческой атмосферы на кафедре. Коллегам же по филологическому факультету Михаил Лукич запомнился не только как замечательный педагог и руководитель, филолог-профессионал, неутомимый краевед, но и как увлеченный шахматист, призер и победитель многих городских и районных турниров по классическим шахматам. Выпускники филфака с благодарностью вспоминают Михаила Лукича и как одного из кураторов культурной жизни факультета. Его увлекательные комментарии шедевров европейского искусства ХХ века открывали студентам возможность приобщения и к современной живописи, и к музыкальной рок-культуре, и к литературной жизни зарубежных стран. 

После выхода на пенсию в 2001 году Михаил Лукич вернулся на свою малую родину, в Боровую, где продолжает заниматься литературным трудом и просветительской деятельностью: издал сборник песен и стихов «Борівщина моя» (2002), составил и выпустил в свет литературно-краеведческий альманах «У зелених борах» (2004). Свою жизненную «одиссею» Михаил Лукич описал в книгах воспоминаний и размышлений «На зорі життя» (2005), «Дороги життя (Спогади і роздуми)» (2008), «Борівщина–рідний край» (2010), «Бувальщини рідного краю» (2014). Читателей этих книг не перестают удивлять феноменальная память, наблюдательность, мудрость, человечность, мастерство рассказчика и его чувство юмора. Внося свою существенную лепту в воссоздание истории родного края, Михаил Лукич открывает читателям те «прояви буття», которые наполняют конкретным содержанием историческую мозаику Слобожанщины.

С днем рождения, дорогой Михаил Лукич!

Долгих и славных Вам лет, здоровья, творческих сил и неувядающей памяти!


Ювілей Анатолія Ананійовича Сагаровського

 Анатолій Ананійович Сагаровський народився 8 вересня 1940 року в с. Берестова на Харківщині. Уже пройшовши складний трудовий шлях, 1961 року вступив на відділення української мови та літератури філологічного факультету Харківського університету. Під час навчання брав участь у роботі Студентського наукового товариства, був активним учасником художньої самодіяльності.

А. А. Сагаровський серйозно заінтересувався діалектологією, ще навчаючись на молодших курсах. Тоді ж побував в експедиціях на Воронежчині й Сумщині. Тому і дипломну роботу («Фонетична і морфологічна системи говірки с. Дубовині Кролевецького району Сумської області»), і кандидатську дисертацію («Фонетична і морфологічна системи українських говорів Бєлгородської області РРФСР») захистив на матеріалі українського діалектного мовлення.

Працюючи на кафедрі української мови, А. А. Сагаровський викладав українську діалектологію, історичну граматику української мови, практичну стилістику й культуру українського мовлення, сучасну українську мову, вів науковий семінар із діалектології, керував написанням курсових, дипломних і кандидатських робіт.

Анатолій Ананійович – автор понад 90 вагомих публікацій із діалектології, культури мови, стилістики, мови письменників, епістолярного мовлення, неології, перекладознавства, прикладної лексикографії. З-поміж іншого в його доробку є ґрунтовні навчальні та методичні посібники, програми, цінні високоякісні словники, авторитетні рецензії… Доцент А. А. Сагаровський брав і бере активну участь у різноманітних усеслов’янських, національних і регіональних діалектологічних проектах, збираючи матеріали до Атласу української мови, Загальнослов’янського лінгвістичного атласу, Лексичного атласу української мови. (Докладніше дізнатися про наукову роботу А. А. Сагаровського можна з його інтернет-сторінки (http://www-philology.univer.kharkov.ua/katedras/prof_sites/sagarovsky/sagarovsky.html) та біобібліографічного покажчика: Сагаровський Анатолій Ананійович – доцент Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна : анот. бібліогр. покажч. / уклад. К. В. Коротич, А. А. Сагаровський. — Х. : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2010. — 28 с.)

Зараз Анатолій Ананійович плідно й цілеспрямовано працює на словникарській ниві, укладаючи «Діалектний словник Центральної Слобожанщини (Харківщини)», який є першою лексикографічною працею, виконаною на говірному матеріалі цієї території. На сьогодні підготовлено до друку перші три томи словника, укладені на високому науковому рівні, та видано «Матеріали до Діалектного словника Центральної Слобожанщини (Харківщини)» (2011, 2013). Зараз серед активно розроблюваних проектів А. А. Сагаровського – «Хрестоматія зразків регіонального мовлення Харківщини» та «Матеріали до фразеологічного словника Харківщини».

А. А. Сагаровський – знаний науковець, авторитетний фахівець у галузі діалектології та культури мови, досконалий стиліст, висококваліфікований викладач і лексикограф, який віддає всі сили справі свого життя – роботі зі словом, збиранню й збереженню говірних скарбів української мови.

Тож бажаємо Вам, Анатолію Ананійовичу, мудрому, цілеспрямованому, невтомному, з роси та води!


До 85-річчя від дня народження Любові Василівни Венєвцевої
(1930–2004)

 Любов Василівна Венєвцева – кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови Харківського національного університету, знаний науковець і лексикограф.

Л. В. Венєвцева народилася в селі Шипувате на Харківщині 22 серпня 1930 року. Усе її життя було пов’язане з філологією. Вступивши на українське відділення філологічного факультету Харківського державного університету, закінчила його з відзнакою. Далі навчалася в аспірантурі при кафедрі української мови й 1966 року успішно захистила кандидатську дисертацію «Молдавські грамоти XIV–XV століть як джерело вивчення історії української мови: (Фонетика. Морфологія)». 1958 року Любов Василівна стала викладачем кафедри української мови, далі – старшим викладачем і доцентом. Понад 40 років віддавши роботі в університеті, Л. В. Венєвцева викладала базові курси лексикології, фонетики та морфології сучасної української мови, польську мову, вступ до мовознавства, вступ до слов’янської філології, старослов’янську мову й історичну граматику української мови, вела науковий семінар та читала спецкурси з актуальних проблем лексикології й лексикографії, давши ґрунтовні знання сотням студентів-філологів.

Любов Василівна зробила вагомий внесок в українське словникарство: вона була керівником авторського колективу, який уклав тритомний «Словник мови творів Г. Квітки-Основ’яненка» (1978–1979) та «Словник власних назв мови творів Г. Квітки-Основ’яненка» (2000). У 1990–2000 рр. Л. В. Венєвцева брала участь в укладанні ряду термінологічних словників («Русско-украинский словарь по радиоэлектронике» (1993, у співавторстві), «Русско-украинско-латинско-английский словарь медицинских терминов (этимологическое, акцентологическое справочное пособие)» (1994, у співавторстві), «Англо-русско-украинский словарь по микробиологии и иммунологии» (1996, у співавторстві), «Русско-англо-украинский словарь по радиоэлектронике» (2003, у співавторстві)), сприяючи впровадженню й розвиткові української фахової мови, підвищенню її культури та нормалізації.

Вагомі наукові статті й методичні посібники Любові Василівни відображають її різнобічні наукові інтереси: історію української мови, фразеологію, словотвір, особливості мови письменників, лексикографію. (Докладніше дізнатися про наукову роботу Л. В. Венєвцевої можна з джерела: Венєвцева Любов Василівна : анотований бібліографічний покажчик / уклад. Трифонов Р. А. — Х. : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2005.

Колеги, друзі, студенти й аспіранти Л. В. Венєвцевої зберігають про неї найкращі спомини як про чудового викладача, фахівця й ученого.






Пам’яті Лідії Іванівни Коломієць
(1929–2015)

 Нещодавно пішла з життя доктор філологічних наук, відомий український мовознавець, талановитий педагог Лідія Іванівна Коломієць.

Л. І. Коломієць – автор багатьох наукових і навчально-методичних праць. Інтерес до історії української мови, передусім історичної граматики та історичної фразеології, дослідниця пронесла через усе життя. Саме із цієї проблематики було захищено кандидатську дисертацію «Мова українських грамот XIV–XV століть» (1954) і докторську дисертацію «Фразеологія української мови другої половини XVI – першої половини XVII століть (генезис і стилістичне використання)» (1978), написано багато статей (про історію відмінкових закінчень іменників, розвиток українських дієприслівникових та дієприкметникових форм, особливості фразеологічних сполук української актової мови XIV–XV століть, мову «Слова о полку Ігоревім», дієслівно-іменні сполуки у творах Лесі Українки, О. Кобилянської, М. Стельмаха та ін.). Л. І. Коломієць є автором розділів в академічних виданнях «Сучасна українська мова: Морфологія» (1969) та «Історія української мови: Лексика і фразеологія» (1983), співавтором збірників вправ і завдань зі старослов’янської мови та історичної граматики української мови. Працюючи в Ужгородському державному університеті, Харківському державному педагогічному інституті, Харківському державному університеті, Ніжинському державному педагогічному інституті ім. М. В. Гоголя, Інституті фізкультури і спорту (м. Харків), Харківському обласному інституті вдосконалення кваліфікації вчителів, Харківському національному економічному університеті, Л. І. Коломієць викладала сучасну українську мову та її історію, старослов’янську мову, керувала написанням курсових, дипломних і дисертаційних робіт. Світла пам’ять про цю мудру й цікаву людину, чудового викладача та знаного лінгвіста залишиться в серцях її студентів, аспірантів, колег, рідних і друзів.


К 75-летию со дня рождения Р. Н. Поддубной

 23 сентября 2015 года исполняется 75 лет со дня рождения Риты Никитичны Поддубной. Она ушла из жизни в 2006, но ее коллеги, друзья и ученики до сих пор не могут смириться с утратой и по-прежнему соотносят свои труды и дни с заданным ею высоким стандартом, равняясь на ее талант и мастерство. В ней не просто счастливо и гармонично сочетались качества глубокого и тонкого исследователя-литературоведа, превосходного лектора и наставника студентов – сама ее личность была воплощением высокого профессионализма и человечности.

Ее благодарно помнит не одно поколение выпускников филологического факультета Харьковского университета, ибо она учила не только понимать искусство слова, но и, благодаря ему, глубже всматриваться в жизнь и самого себя. Имя Риты Никитичны известно и многим из тех, кто обращался к изучению русской литературной классики. Ее перу принадлежат монографические работы и статьи, написанные с той выразительностью и ясностью, которые могут быть присущи лишь ученому, глубоко и разносторонне знающему и понимающему словесность.

Весь творческий путь и педагогическая работа Р. Н. Поддубной связаны с Харьковским национальным университетом имени В. Н. Каразина. К юбилею Риты Никитичны кафедра истории русской литературы подготовила к печати книгу ее избранных трудов «Современность классики». Републикация имеет целью собрать труды, не утратившие научной ценности и обозначившие перспективные направления развития современной литературоведческой науки, а также представить творческий портрет ученого.

В книгу вошли статьи, посвященные творчеству А. С. Пушкина, Н. В. Гоголя, Ф. М. Достоевского, И. С. Тургенева, Н. С. Лескова. В центре внимания исследователя – проблемы поэтики, типологии и эволюции русской литературы XIX века, рассматриваемой в широком литературном и культурном контексте. Предметом особого интереса Р. Н. Поддубной стали идейно-художественные функции фантастики и ее роль в развитии творческих принципов реализма, динамика условно-фантастических способов изображения, преемственные связи между фантастикой в реализме XIX столетия и новыми тенденциями в искусстве XX века.