Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна (Офіційний сайт)


Пам'ятні та ювілейні дати



  • Філфак у чарівних усмішках
  • Мандри філолога
  • Цікаві зустрічі
  • Наш Харків
  • Вернісаж
  • АРХІВ




  • Пам'яті Михайла Лукича Гомона

    Колектив філологічного факультету Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна та кафедра історії російської літератури з глибоким сумом повідомляють про смерть Михайла Лукича Гомона (15.11.1936 – 7. 07. 2018) – кандидата філологічних наук, доцента, в 1970-90-і роки - завідувача кафедри історії російської літератури Харківського державного університету.

    Михайло Лукич народився 15 листопада 1936 року в селі Шийківка Борівського району Харківської області в учительській родині. У 1959 році вступив на російське відділення філологічного факультету Харківського державного університету, яке закінчив з червоним дипломом в 1964 році.

    У 1965-1966 роках працював учителем російської мови та літератури в смт. Гороховатка Борівського р-ну. У 1966 році вступив до очної аспірантури Харківського державного університету. З 1970 року (після закінчення аспірантури) працював на кафедрі історії російської літератури ХДУ на посаді викладача, а потім - доцента. У 1972-1974 роках викладав російську мову та літературу в Ліонському університеті (Франція). У 1975 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Народовольці в творчій свідомості Ф. М. Достоєвського і В. М. Гаршина». У 1976-1981 і 1989-1993 роках завідував кафедрою історії російської літератури. Протягом багатьох років виконував обов'язки заступника декана філологічного факультету з навчальної роботи, був членом редколегії республіканського наукового збірника «Питання російської літератури» і Вісника Харківського університету (серія «Філологія»). У 1982-1984 роках викладав російську літературу в Парижі в університеті Сорбонна. У 1987-1989 роках працював в Східно-Китайському педагогічному університеті в Шанхаї (Китай).

    Михайло Лукич - автор численних статей з історії російської і української літератур XIX століття, літературного краєзнавства, монографії «Л. Н. Толстой і харків'яни »(1993, друге видання - 2008), на яку до сих пір посилаються багато сучасних літературознавці.

    На одностайну думку викладачів кафедри історії російської літератури, Михайло Лукич був одним з кращих завідуючих. Здатність організувати чітку роботу колективу поєднувалася у нього з дбайливим ставленням до колег і створенням доброзичливої творчої атмосфери на кафедрі.

    Після виходу на пенсію в 2001 році Михайло Лукич повернувся на свою малу батьківщину, в Борову, де продовжував займатися літературною працею і просвітницькою діяльністю: видав збірку пісень і віршів «Борівщіна моя» (2002), склав і видав літературно-краєзнавчий альманах « У зелених борах »(2004). Свою життєву «одіссею» Михайло Лукич описав в книгах спогадів і роздумів «На зорі життя» (2005), «Дороги життя (Спогади и роздуми)» (2008), «Борівщіна-рідний край» (2010), «Бувальщини рідного краю» (2014). Читачів цих книг не перестають дивувати феноменальна пам'ять, спостережливість, мудрість, людяність, майстерність оповідача і його почуття гумору.

    Пам'ять про Михайла Лукича Гомона збережеться в серцях його колег і учнів, усіх, хто знав цю чудову людину, філолога-професіонала, керівника, педагога.

    Світла йому пам'ять!


    Ювілей Олександра Івановича Лагунова

    Александр Иванович Лагунов

    20 мая 2018 года исполняется 80 лет профессору кафедры истории русской литературы Александру Ивановичу Лагунову. Судьба связала его с филологическим факультетом Харьковского университета в 1981 году после многих лет научной, педагогической и административной работы в советских учебных заведениях  и за рубежом. Послужной список Александра Ивановича начинает скромная запись, датированная 1960-м годом и свидетельствующая о том, что окончивший с отличием историко-филологический факультет выпускник Ставропольского государственного педагогического института был принят на работу учителем русского языка, литературы и истории в Липовскую восьмилетнюю школу Бузулукского района Оренбургской области. Оказавшись так далеко от родных мест и близких людей, начинающий учитель сумел сохранить интерес к науке, что помогло ему уже в 1962 году поступить в аспирантуру Ставропольского пединститута. Потом была служба в рядах Советской Армии, а после демобилизации продолжение обучения в аспирантуре. В день своего тридцатилетия Александр Иванович защитил в Московском государственном педагогическом институте диссертацию, посвященную творчеству Я. П. Полонского. С тех пор и до настоящего времени все научные интересы и большие филологические достижения  профессора Лагунова непосредственно связаны с историей русской поэтической мысли.

    Утвержденный в ученой степени кандидата филологических наук, Александр Иванович  все следующее десятилетие своей трудовой жизни отдал воспитавшему его институту. С 1968 по1979 годы он последовательно занимал должности старшего преподавателя и доцента  кафедры русской и зарубежной литературы, заместителя, а потом и декана историко-филологического факультета, заведующего кафедрой русской и зарубежной литературы, наконец, проректора по учебной работе, и. о. ректора Ставропольского государственного педагогического института. Пользуясь заслуженным авторитетом и доверием коллег, в августе 1980 года был командирован Министерством просвещения СССР в Афганистан для организации подготовительного отделения по русскому языку для будущих студентов советских вузов.

    В 1981 году обстоятельства семейной жизни привели Александра Ивановича в Харьковский университет, где он был избран доцентом кафедры истории русской литературы, а через пять лет и ее заведующим. Ярким эпизодом судьбы нашего коллеги стала его работа в 1989 – 1993 годах в университете г. Тампере (Финляндия), где он параллельно с чтением исторических и специальных курсов по русской литературе продолжал интенсивную научную деятельность. Результатом этого труда стала защищенная в 2000 году в институте литературы имени Т.Г.Шевченко НАН Украины докторская диссертация на тему «Традиции А. А. Фета в поэзии русского символизма». Последние пятнадцать лет своего пребывания в Харькове Александр Иванович работал в должности профессора кафедры истории русской литературы, читал курс истории русской литературы первой половины XIX века, спецкурсы, вел научные семинары, руководил дипломными работами. Трудно переоценить вклад профессора Лагунова в поддержание должного научного уровня русистики в Украине и за рубежом. Он является автором более ста публикаций, в числе которых три монографии: «Лирика Якова Полонского» (Ставрополь, 1974), «Афанасий Фет и поэзия русского символизма» (Харьков, 1999), «А. А. Фет: от «золотого» к «серебряному» веку русской поэзии» (Орел, 2009). Под руководством Александра Ивановича были выполнены и успешно защищены пять кандидатских диссертаций.

    Более тридцати лет работы на кафедре истории русской литературы Харьковского университета сопровождались трудными и даже трагическими эпизодами человеческой судьбы нашего дорогого учителя, коллеги и друга. Но удивительная сила воли, глубочайшая порядочность, высокий профессионализм и просто искренняя любовь к людям неизменно удерживали Александра Ивановича в положении человека, без которого мы не представляли себе существования нашей кафедральной семьи. Настало время, когда Александру Ивановичу стало спокойнее рядом с сыном, внуками и правнуками. Живя в Ставрополе, он продолжает служить делу, которому отдал более полувека своей жизни. 

    С большой благодарностью и самыми светлыми чувствами поздравляем Вас, дорогой Александр Иванович, с Юбилеем! Вы всегда рядом - талантливый, умный, по-доброму снисходительный и очень родной. Многая Вам лета!


    Ювілей Лідії Георгіївни Бикової

    Лідія Георгіївна Бикова

    Є люди, про яких завжди хочеться говорити з особливим пієтетом, усвідомленням того, що мав щастя працювати поруч із ними. Такою ми знаємо Лідію Георгіївну Бикову – ветерана з молодою душею, відкриту назустріч добру. Цього року вона святкує поважний ювілей – 90 років із дня народження. Тож до привітань рідних, близьких і ми, колеги, долучаємо своє слово.

    Л. Г. Бикова народилася 17 листопада 1927 року в Харкові. Середню освіту отримала в м. Нижньодніпровську Дніпропетровської області. Протягом 1948—1953 років навчалася на відділенні української мови і літератури філологічного факультету Харківського університету. Одержавши диплом із відзнакою, того ж року вступила до аспірантури на кафедрі історії української літератури, після завершення якої працювала на посадах викладача (1956), старшого викладача (1958) кафедри. Дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук на тему «Особливості реалізму Панаса Мирного (Деякі принципи і засоби художньої типізації)» захистила в нашому університеті в 1966 році. Із 1970 року працювала на посаді доцента кафедри, в 1974 році отримала вчене звання доцента.

    Сфера наукових інтересів Л. Г. Бикової – історія української літератури другої половини XIX, кінця XIX—початку XX ст. Вона розробила спеціальні курси «Художня проза І. Франка», «Українська дожовтнева повість», «Питання розвитку української класичної прози в українському літературознавстві 1970-х років»; вела наукові семінари «Розвиток українського дожовтневого роману й романи Панаса Мирного», «Повісті І. Франка», «Українська проза 70-х—90-х років XIX ст.: проблематика, жанри, поетика».

    Усі, хто слухав лекції Лідії Георгіївни, були зачудовані їхньою фаховістю, доступністю для сприйняття, ілюстративною базою, структурованістю, що робило виклад цікавим і переконливим. На її появу в аудиторії слухачі очікували з нетерпінням, бо спілкування обіцяло бути насиченим фактами, оригінальним коментарем, цитуванням (часто й напам’ять) художніх творів, висловлювань митців і науковців.

    Про Лідію Георгіївну можна казати чимало добрих слів і як про неабиякого вихователя, адже вона вміє вислухати, заохотити молодших колег розібратися в складних літературознавчих проблемах, тактовно порадити, як оптимально методологічно й методично викласти матеріал.

    Наприкінці 1970-х років Л. Г. Бикова брала участь у створенні підручника «Історія української літератури другої половини XIX століття», для якого написала шість розділів. Ця книга й дотепер багато в чому не втратила своєї цінності як своєрідний дороговказ у розмаїтому літературному процесі XIX ст. Як член авторського колективу Лідія Георгіївна працювала також над упорядкуванням збірника літературно-критичних матеріалів «Українські радянські письменники» (1984). Її перу належать статті в Українській літературній енциклопедії (1988), в яких вона з великою повагою написала про своїх колег – професора І. Т. Балаку, доцента П. П. Вербицького. Тривалий час Лідія Георгіївна була відповідальним секретарем «Вісника Харківського університету», серії «Філологія», тримаючи руку на пульсі наукового життя філологічного факультету. З її «благословіння» побачили світ десятки наукових досліджень колег, молодих викладачів та аспірантів.

    У власних наукових студіях Л. Г. Бикова прагнула бути водночас об’єктивною й толерантною в оцінках літературних творів і напрацювань попередників. Вона завжди обирала малодосліджені аспекти, щоб окреслити шляхи їхнього вивчення, пропонувала неординарні підходи щодо осягнення художнього цілого. Такими є її статті за творчістю Панаса Мирного, І. Нечуя-Левицького, опубліковані в «Учених записках Харківського університету», «Віснику Харківського університету», журналі «Українська мова і література в школі» та ін.

    Саме Л. Г. Бикова стала автором післямови до видання творів П. Куліша (1990) – в часи, коли спадщина цього митця тільки поверталася до читачів після довготривалого забуття.

    Лідія Георгіївна завжди приділяла увагу методиці викладання курсів історії української літератури, тому в її доробку чимало найрізноманітніших «указівок», «планів», які й сьогодні допомагають студентам опановувати фах філолога. Серед них – класичні «Методичні вказівки до виконання курсової роботи з української літератури XIX ст.», які витримали не одне видання.

    Л. Г. Бикова – член історико-філологічного товариства з часу відновлення його роботи (1989), активний учасник засідань як зацікавлений слухач і поважаний виступаючий, що охоче ділиться своїми думками з аудиторією, спонукаючи до роздумів над проблемами й перспективами розвитку гуманітарного знання.

    За довгі роки сумлінної праці на науково-педагогічній ниві Л. Г. Бикову відзначено багатьма подяками, грамотами, а в 1985 році нагороджено медаллю «Ветеран праці».

    Сьогодні Лідія Георгіївна перебуває на заслуженому відпочинку, проте не пориває зв’язку з alma mater, спілкується з колегами, передає досвід, цікавиться літературними новинками, читає й оцінює літературознавчі праці, що з’являються в Україні.

    У ювілейний рік і ще на багато років потому колектив кафедри історії української літератури, факультету зичить дорогій Лідії Георгіївні здоров’я, наснаги, щастя, душевної гармонії. Хай Вам ведеться з роси й води, а ми, вдячні учні, пам’ятатимемо Ваші уроки одухотвореності, щирості, сердечного тепла.


    Ювілей Леоніда Григоровича Авксентьєва
    (1937–1998)

    Леонід Григорович Авксентьєв (22.08.1937 – 21.11.1998) – відомий мовознавець, талановитий педагог, кандидат філологічних наук, професор, активний громадський діяч. Л. Г. Авксентьєв народився 22 серпня 1937 року на Донеччині в сім’ї робітника. Протягом 1958–1963 рр. навчався на філологічному факультеті Харківського університету, а в 1965–1969 рр. – в аспірантурі при кафедрі української мови. У листопаді 1969 р. Л. Г. Авксентьєв захистив кандидатську дисертацію «Фразеологія мови прозових творів М. Стельмаха». Леонід Григорович Авксентьєв пройшов шлях від викладача до професора, завідувача кафедри української мови (1976–1986) і декана філологічного факультету (1975–1998). Л. Г. Авксентьєв викладав курс сучасної української мови, читав спецкурси, керував науковим семінаром і написанням кандидатських дисертацій, сприяв творчому зростанню здібної молоді, збереженню й розвитку наукових традицій філологічного факультету.

    Учений опублікував понад 40 робіт із різних проблем лексики та фразеології української мови. Є автором навчального посібника «Сучасна українська мова. Фразеологія» (1983, 1988), співавтором праць «Фразеологія сучасної української мови» (1977), «Українська фразеологія» (1990). Як декан, Л. Г. Авксентьєв доклав великих зусиль до видання тритомного «Словника мови творів Г. Квітки-Основ’яненка» (Харків, 1978–1979), протягом багатьох років був редактором факультетського «Вісника» та збірників матеріалів наукових конференцій. За плідну науково-педагогічну діяльність Л. Г. Авксентьєва нагороджено орденом «Знак Пошани» (1981), грамотами Міністерства вищої та спеціальної освіти СРСР.

    Життя Леоніда Григоровича передчасно обірвалося 21 листопада 1998 року. Теплі спогади про нього, його душевне тепло, людяність, доброту та вимогливість пам’ятають і бережуть у своїх серцях сотні його випускників. (Докладніше дізнатися про життєвий шлях і наукові праці професора Л. Г. Авксентьєва можна з бібліографічного покажчика: Леонід Григорович Авксентьєв – професор Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна : біобібліогр. покажч. / уклад. : Ю. Ю. Полякова; авт. вступ. ст. М. І. Філон, бібліогр. ред. С. Б. Глибицька. – Х. : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2008.)


    Ювілей Федора Пилиповича Медведєва
    (1912–1987)

    Федір Пилипович Медведєв (15(28).05.1912 – 28.08.1987) – відо­мий мовознавець, доктор наук, про­фесор. Народився в слободі Семе­нів­ці на Воронежчині в селянській ро­ди­ні. У 1929–1931 рр. Ф. П. Медведєв навчався в педагогічному технікумі (м. Павлівськ Воронезької області), протягом 1931–1936 рр. – у Харків­сько­му університеті. Кандидатська дисертація «Система сполучників в українській мові» була написана під час навчання в аспірантурі під керівництвом акад. Л. А. Булахов­ського (1936–1939). Доктор­ська ди­сер­тація – «Дослідження з історії української мови. Питання станов­лен­ня та історичного розвитку грама­тич­ної системи мови» (1965).

    Ф. П. Мед­ве­дєв працював у вищих навчальних закладах Харкова: Всеукра­їнському інституті комуністичної освіти (1933–1935), педагогічному інституті (1935–1941), інституті іноземних мов (1946–1947), університеті, де завідував кафедрою української мови (1947–1975). Протягом 1957–1959 рр. викладав у Варшавському університеті. Ф. П. Медведєв викладав історичну граматику української мови, численні спецкурси зі слов’янського мовознавства, керував написанням дипломних робіт і кандидатських дисертацій.

    Автор численних праць із історії української мови, діалектології, сучасної української літературної мови, зокрема фразеології, серед яких «Історія української мови» (1950), «Граматика сучасної української мови» (1951), «Історична граматика української мови» (1955), «Лексика “Енеїди” І. П. Котляревського» (1955, у співавторстві), «Українські грамоти XIV–XVI ст.» (1962), «Система сполучників в українській мові» (1962), «Нариси з української історичної граматики» (1964), «Вступ до історії української мови» (1967), «Українська фразеологія. Чому ми так говоримо?» (1977, 1978, 1982) та ін.


    Ювілей Олександра Степановича Юрченка
    (1937–2003)

    Олександр Степанович Юрченко (9.04.1937 – 9.04.2003) – відомий мовознавець, талановитий письменник, активний громадський діяч, доктор філологічних наук, професор. Закінчив 1960 року Харківський університет (відділення української мови та літератури філологічного факультету). З 1961 року працював на кафедрі української мови цього університету. Кандидатська дисертація – «Адам Міцкевич в українських перекладах: Лінгвістичні питання теорії й практики поетичного перекладу» (1967), докторська дисертація – «Формування фразеологічного фонду української літературної мови (кінець XVIII – початок XIX століття)» (1986).

    Автор численних наукових, навчально-методичних і науково-популярних праць. Це роботи з перекладознавства, української фразеології та історії літературної мови, серед них навчальний посібник «Фразеологічні перифрази української літературної мови» (1983), монографія «Формування фразеологічного фонду української літературної мови (кінець XVIII – початок XIX ст.)» (1984). О. С. Юрченко збирав і публікував народну фразеологію та пареміологію («Словник стійких народних порівнянь», 1993, у співавторстві). Автор повісті «Над віковими потоками» (1964), поетичних збірок «Дума про землю рідну» (1959), «Лебедині крила» (1966), «Тройзілля» (1970), поеми «Отакар Ярош» (2007) та ін. Тривалий час керував літературною студією на філологічному факультеті Харківського університету. Був першим головою Харківського обласного відділення товариства української мови імені Т. Г. Шевченка. (Докладніше дізнатися про життєвий шлях і наукові праці професора О. С. Юрченка можна з біобібліографічного покажчика: Олександр Степанович Юрченко – професор Харківського університету : біобібліогр. покажч. / уклад.: О. О. Дудка, Ю. Ю. Полякова, Р. А. Трифонов. – Х. : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2009. – 28 с.).


    Ювілей Алли Олександрівни Свашенко
    (1937–2005)

    Алла Олександрівна Свашенко (10.05.1937 – 23.11.2005) – талановитий педагог і методист, відомий учений, кандидат філологічних наук, професор. Народилася в селі Деркачі (тепер – м. Дергачі) на Харківщині. Мати – Станіславська Ольга Якимівна, акторка театру «Березіль» Леся Курбаса; батько, Свашенко Олександр Никифорович, працював у відділі освіти за часів Миколи Скрипника, розстріляний у 1937 році.

    У 1959 році А. О. Свашенко з відзнакою закінчила філологічний факультет Харківського університету, учителювала на Харківщині, з 1962 року навчалася в аспірантурі при кафедрі української мови. 1968 року блискуче захистила кандидатську дисертацію на тему «Мова “Кролевецької ратушної книги” другої половини XVII – першої половини XVIII ст. (фонетика, морфологія)», уперше в українському мовознавстві дослідивши цю рукописну пам’ятку. 1965 року А. О. Свашенко починає працювати на кафедрі української мови Харківського державного педагогічного інституту імені Г. С. Сковороди, де пройде шлях від асистента до доцента. З 1984 року працювала в альма-матер на кафедрі української мови, обіймаючи спочатку посаду доцента, потім – професора. Викладала курси морфеміки та словотвору, морфології, синтаксису сучасної української літературної мови, історії української мови, виразного читання, вела наукові семінари з проблем історичної лексикології та антропоніміки, працювала з аспірантами та здобувачами. Читала лекції на курсах підвищення кваліфікації вчителів та в Інституті вдосконалення вчителів. За успіхи у викладацькій діяльності була нагороджена відзнакою «Відмінник народної освіти», дипломом I ступеня лауреата конкурсу ХНУ імені В. Н. Каразіна (2000).

    Автор близько 200 публікацій, відомих не лише в Україні, а й за кордоном. Науковий доробок А. О. Свашенко становлять праці з історії української мови, дериватології, діалектології, української та білоруської антропоніміки, зоонімії, методики викладання української мови. Алла Олександрівна Свашенко в польових умовах збирала матеріал за планами «Загальнослов’янського лінгвістичного атласу» та «Atlasu slowianskiego zoonimicznego», брала участь у міжнародних конференціях і конгресах (Білорусь, Росія, Польща). Розробила походження та семантику 2000 «темних» білоруських прізвищ, а також 5000 українських прізвищ Слобожанщини.

    Понад 100 праць із доробку А. О. Свашенко – це підручники, посібники, сценарії мовних ранків для середньої школи, лінгвістичні загадки, рецензії, праці з методики викладання української мови. (Докладніше дізнатися про життєвий шлях і наукові праці професора А. О. Свашенко можна з біобібліографічного покажчика: Алла Олександрівна Свашенко – професор Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна : біобібліогр. покажч. / уклад.: О. М. Геращенко, Т. І. Крехно, В. С. Калашник, Ю. Ю. Полякова. – Х. : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2007. – 43 с.).