Мандруємо Україною, або Полтавський літопис
І.М. Кремінська
доцент кафедри історії української літератури

Присвячується всім невгамовним мандрівникам,
шукачам нового та істинного…

Полтава. Музей І. Котляревського. Фото автора Традиційно навесні співробітники філологічного факультету вирушають у далеку або не дуже далеку путь у пошуках незабутніх вражень та, що не дивно для «любителів слова», нових знань. Екскурсійний маршрут був запланований на 25 травня із попередженнями від гідрометеоцентру, що, мовляв, усією Україною, а відповідно й у Полтаві, яку ми планували відвідати, дощитиме. На превелике щастя, місто виявилося надзвичайно гостинним і зрештою встановилася чудова сонячна погода. Екскурсійна програма Полтавою була надзвичайно насиченою та інформативною, за що вкотре хочеться подякувати невтомному організатору всіх поїздок філологічного факультету – Валентині Володимирівні Нємцевій.

Полтава приємно здивувала нас, харків’ян, охайністю, чистотою старовинних вуличок, а головне – непоспішливим ритмом міста, від якого віє спокоєм і розважливістю навіть недільного дня. Для того, щоб пізнати, проникнути в таємниці творчості письменника, слід відвідати його батьківщину, будинок, побувати в улюблених місцях митця, там, де він міг бути самим собою, справжнім, а не ідеалізованою постаттю зі шкільного підручника.

Полтава. Пам'ятник Панасу Мирному. Фото автора Полтава. Кімната у садибі-музеї Панаса Мирного. Фото автора Перша зупинка – Полтавський державний літературно-меморіальний музей Панаса Мирного (справжнє прізвище – Рудченко). Тут письменник мешкав разом із родиною, починаючи від 1903-го року й до самої смерті в 1920-му. Садиба-музей був відкритий 1940-го на 90-ті роковини від дня народження Панаса Мирного. Майже біля входу до музею відвідувачів зустрічає пам’ятник колишнього господаря цього чудового маєтку, біля якого ми всі не оминули нагоди сфотографуватися. У самому будиночку нас вітають привітні екскурсоводи й розпочинається розповідь про унікальну людину, котра, замість одного, прожила, власне, два життя – службовця Рудченка та письменника Мирного. Перше, що спадає на думку, коли опиняєшся у приміщенні, ? це розуміння того, звідки у творах письменника є така особлива увага до інтер’єрних описів, до показу приватного простору персонажа, його предметного світу. Полтава. Вітальня у садибі-музеї Панаса Мирного. Фото автора Полтава. Їдальня у садибі-музеї Панаса Мирного. Фото автора Так… з власного будинку-світу, зі смаком (навіть з елементами модного тоді стилю модерн) впорядкованого, облаштованого його дружиною, випускницею Полтавського інституту шляхетних дівчат. Прикметно, що в музеї зберігається весільний циліндр Панаса Мирного, який обов’язково демонструють відвідувачам. Завдяки турботам дружини і його середнього сина Михайла, який і став першим директором Садиби-музею, будинок, речі письменника та його родини збереглися донині.

Загальний фонд музею налічує близько тисячі експонатів. Це численні документи, фотокартки, книжки, 280 аркушів епістолярної спадщини Панаса Мирного, рукописи самого письменника та його брата Івана Білика. Розглядаємо помешкання і починає відкриватися світ цієї людини: тут ми бачимо й придбані ще в молоді роки погруддя двох улюблених його письменників – Гоголя та Шевченка; репродукції робіт Куїнджі, малюнки сина Мирного, а коли вийдемо з будинку й спустимося схилом, то побачимо мальовничий ставок з його напрочуд співучими жабками. Біля води ростуть кремезні дуби: за повір’ям, якщо доторкнутися до них, будете обов’язково щасливі та здорові.

Полтава. Погруддя В.Г. Короленка. Фото автора Полтава. Кабінет у садибі-музеї В.Г. Короленка. Фото автора Наступний музей, який ми відвідали, був присвячений ще одному відомому письменникові, сьогодні, на жаль, менш популярному, – Володимиру Короленкові. Полтава. Вітальня у садибі-музеї В.Г. Короленка. Фото автора Більшості з нас цей музей запам’ятався не так розміщеними там експонатами, як колоритною, неповторною розповіддю директора про життя та творчий шлях письменника, що більше скидалася на якусь театральну виставу, ніж на власне серйозну промову директора до гостей. (Щоправда, частина запропонованої інформації чомусь вперто суперечила знанням наших філологів-ерудитів?..) Полтава. Будинок на подвір'ї у садибі-музеї В.Г. Короленка. Фото автора Доволі великий двір вміщує два будинки, один з яких належав другові письменника, лікарю, завдячуючи якому родина Короленка врешті отримала довгоочікуване постійне житло. Сьогодні в цьому будинку відбуваються переважно художні виставки. Нам пощастило побачити вишиті картини полтавських майстринь. Проте повернімося до будинку, в якому мешкав письменник із дружиною та двома дочками. Працівники музеї прагнули ретельно реконструювати інтер’єр будинку, населивши його численними експонатами: старовинними книгами, родинними світлинами, фотокопіями рукописів, вишитими в народному стилі фіранками, навіть робочими інструментами В. Короленка тощо. Так, у гостинній привітливо й трохи сурово поглядає на нас із портрета сам господар. На столику, біля портрета, завжди стоять квіти. До речі, у приміщеннях тих музеїв, у яких ми побували протягом того вечірнього дня, обов’язково були квіти, що інколи створювало ілюзію присутності їхніх господарів десь тут, поруч, які ніби кудись вийшли й ось-ось повернуться. Біля портрета стоїть канапка, на яку може присісти гість і миттєво відчути себе частинкою цього казкового світу, а старовинний годинник нагадує нам про минущість усього суєтного.

Полтава. Будівля Полтавського краєзнавчого музею. Фото автора Проте слід було вирушати до іншого пункту призначення – музею Івана Котляревського, творця нової української культури, що була орієнтована на ідеали Просвітництва. Дорогою до садиби нам пощастило проїхати повз чарівну будівлю Полтавського краєзнавчого музею, архітектурний стиль якого є зразком українського модерну, що характеризується використанням народних мотивів, кераміки, шестигранних вікон, властивих українським хатам, тощо. Будинок прикрашено гербами міст полтавської губернії, казковими колонами. (У подібному стилі спроектовано й колишнє Харківське художнє училище, нині старий корпус Харківської академії дизайну й мистецтв)

Полтава. Музей І. Котляревського. Фото автора Полтава. Музей І. Котляревського.Віконце. Фото автора Перше, що нас вразило, - це алеї розкішних, розніжених рожевих півоній. На жаль, до нашого часу будинок, у якому мешкали предки письменника, не зберігся. Певний час у ньому була навіть корчма, згодом він був зруйнований, проте вже 1969 року з нагоди святкування 200-річчя від дня народження І. Котляревського садибу було відновлено за акварельними ескізами Тараса Шевченка, який улітку 1845-го відвідав Полтаву й тоді ж намалював «Будинок І.П. Котляревського в Полтаві» та «Воздвиженський монастир у Полтаві». До реконструйованої садиби входять хата, комора, повітка та колодязь із журавлем.

Полтава. Кімната у будинку І. Котляревського. Фото автора Полтава. Кабінет у будинку І. Котляревського. Фото автора Будинок налічує 5 невеличких кімнат (світлиця, кабінет, опочивальня, вітальня та кухня). У новій хаті є й деталі старої, зокрема сволок, на якому збереглися кириличні написи діда письменника. Відомо, що в одній із кімнат хати онук зробив собі кабінет, який усупереч тодішній моді був обшитий деревом. Інші кімнати вже на початку ХІХ століття були обклеєні шпалерами, прикрашені картинами. Сьогодні в імпровізованому кабінеті, облаштування якого було реконструйовано за спогадами сучасників І. Котляревського, розташовано інкрустований стіл, ліжко, столик, книжкову шафу, копії документів, нагороди. Кімнати будинку прикрашені речами дворянського побуту початку ХІХ століття. 1971 року на території садиби було встановлено погруддя І. Котляревського, автором якого є народний художник України Г.Н. Кальченко. Полтава. Дах будинку І. Котляревського. Фото автора Полтава. Кухня у будинку І. Котляревського. Фото автора




Садиба-музей Івана Котляревського розташована в історичному центрі міста.




Полтава. Свято-Успенський кафедральний собор. Фото автора Полтава. Церква Віри, Надії й Любові. Фото автора Біля Полтавського літературно-меморіального музею І. Котляревського нещодавно був відбудований Свято-Успенський кафедральний собор кінця ХVІІ сторіччя, зруйнований 1934 року. На щастя, уціліла розташована поруч дзвіниця, в якій вже 1992 року були відновлені богослужіння. На обрії видніється церква Віри, Надії й Любові.

Полтава.  Розписи Сампсонівської церкви. Фото автора Полтава. Розписи Сампсонівської церкви. Фото автора Наступні дві зупинки були тематично об’єднані. Спочатку дорога привела нас до Сампсонівської церкви, розташованої біля Шведської могили. Церква відома тим, що ескізи й розписи в ній робив Врубель. Звідси і неповторна атмосфера, золотава теплота, що пронизує тебе, коли опиняєшся в цьому місці. Незважаючи на атеїстичну політику й варварське ставлення до культових місць за радянських часів, церква залишилася в майже недоторканному вигляді. Навпроти Шведської могили розташований музей Полтавської битви. Щоправда, зі зміною політичних орієнтирів тут наочно поменшало туристів, і тому зменшилися пожертвування на церкву. Переписуючи історію, науковці чомусь уперто прагнуть до конструювання нових міфів, а не об’єктивного, максимально точного опису подій тих років. Як на нашу думку, невипадково колись саме на цьому місці була побудована церква, і з позицій вічного деякі наші безапеляційні твердження справді виглядають дещо химерними…

Полтава. Собор у Хрестовоздвиженському монастирі. Фото автора Полтава. Церква у Хрестовоздвиженському монастирі. Фото автора Нарешті, ми потрапили до Хресто-Воздвиженського жіночого монастиря – перлини полтавської церковної архітектури. Він немов потопав у веселці тільки но розквітлих ірисів і троянд. Монастир зустрів неповторною церковною тишею: коли ти робиш лише перші кроки всередину, то раптом розумієш, що насправді тут є лише двоє – ти й Бог. Полтава. Олтар у Хрестовоздвиженському соборі. Фото автора Дорогою до центрального собору монастиря ми не зустріли жодної людини, тому дивним чином виникло відчуття камерності просто неба. Опинившись у Хресто-Воздвиженському соборі, мандрівники-філологи були зачаровані ажурним дерев’яним олтарем, що просвітлював бузковим кольором, підсвічений золотом старовинних ікон та мерехтінням світла вощаних свічок.

Полтава. Церковні дзвони у Хрестовоздвиженському монастирі. Фото автора Загалом, слід відзначити дбайливе ставлення полтавців до видатних людей і місць, пов’язаних з їхніми іменами (саме цього не вистачає Харкову, місту, багатшому на історичні пам’ятки). Причому така турботливість виявляється навіть у впертому конструюванні міфів про письменників, які мешкали в Полтаві. Наприклад, це історія про нещасливе кохання І. Котляревського і його вірність до гробової дошки єдиній і неповторній. Зокрема, чи не в кожному музеї можна почути про безперечну автентичність усіх експонатів, проте якщо згодом наодинці перепитати екскурсовода про деякі з них, то виявиться, що правда була на Вашому боці й частина речей справді є експонатами доби, в яку приблизно мешкав письменник, але які ніколи не належали його родині. Але без таких романтичних легенд, без «автентичних речей» ми, можливо, не могли би по-справжньому зануритися в атмосферу минулого, такого різного для кожного з авторів і такого недосяжного для нас. Полтава. Пам’ятний знак на честь Ігоря Святославовича. Фото автора

Отже, щиро дякуємо Вам, Валентино Володимирівно, за чудово проведений день і чекаємо від Вас нових екскурсійних ідей…