Козацьке минуле очима філологів
І. Ю. Чеп’якова
викл. кафедри історії зарубіжної літератури і класичної філології

Запорізька Січ. Фото автора Традиційні поїздки викладачів-філологів екскурсійними маршрутами Харківської та сусідніх областей цього року мали своє продовження на більш далеку відстань. А саме – аж до славного міста Запоріжжя. Ми запланували відвідати історико-культурний комплекс «Запорізька Січ», розташований на о. Хортиця просто неба, Музей історії запорізького козацтва та кінний козацький театр, а передувати цьому всьому мала прогулянка Дніпром на катері. Докладніше про це – трохи згодом.

Особисто я вперше потрапила до кола філологів-туристів, оскільки працюю на філфаці перший рік, та цей факт зовсім не завадив мені добре почуватися серед колег з інших кафедр. До речі, крім філфаківців і їх родичів на цю екскурсію потрапили і працівники університетської бібліотеки. Отже, на чолі з нашим натхненним організатором та керівником Валентиною Володимирівною Нємцевою ми вирушили 22 травня цього року на сучасному комфортабельному 2-поверховому автобусі до Запоріжжя. Дорога неблизька, тому ми мали змогу відіспатися, бо виїхали досить рано – аж о 7 ранку.

На під’їзді до Запоріжжя до нас приєдналася екскурсовод – дуже мила жінка, – яка супроводжувала нас містом. Оскільки першим пунктом нашої програми була річкова прогулянка на катері, ми мали проїхати майже через усе місто, щоб дістатися причалу. Тому, поки ми їхали, екскурсовод розповідала нам про меморіально-архітектурну та культурну історію Запоріжжя. Виявляється, це місто має свій гімн – це відома всім пісня з к/ф «Весна на Заречной улице» про «заводскую проходную». І це є цілком логічним, бо саме у Запоріжжі знімалась ця картина у 1956 році режисерами Феліксом Миронером і Марленом Хуциєвим. А сьогодні провідна музична тема з цього фільму лунає майже по всіх куточках міста у певну годину дня (чесно кажучи, не пам’ятаю, коли саме). Ми одразу пригадали цю добру, щиру, чорно-білу стрічку про кохання – і не можна було не посміхнутися.

скрипаль. Фото автора Катер Монблан. Фото автора Та ось ми біля причалу. Уже на нас чекає прогулянковий катер «Монблан», із живою музикою на борту. Так-так! Протягом майже усієї подорожі нас зачаровував своєю музикою скрипаль. Були то і ліричні композиції, і веселі, а потім музикант ще й заспівав, до чого ми із задоволенням приєднались. Хоча вояж тривав не довго, ми встигли пройнятися незабутньою романтичною атмосферою величі Дніпра, з його крутими і не дуже порогами, та історичним духом, що відчувається із кожним поривом вітру. Не знаю, як мої колеги та супутники, але я уявляла себе за часів сильних і мужніх козаків – борців за незалежність України.

Дамба ДніпроГЕСу. Фото автора ДніпроГЕС з острова Хортиця. Фото автора Романтичну прогулянку доповнювали розповіді екскурсовода про Дніпровську ГЕС, дамба якої розташована напроти о. Хортиця, про відому в Таврії переправу через Дніпро «Кічкас», якою проходило одне з відгалужень Муравського шляху – шляху нападу кримських татар на Правобережну Україну і Річ Посполиту. Між дамбою ДніпроГЕСу і о. Хортиця розташовано декілька маленьких порогів, кожен з яких має свою легенду та ім’я, пов’язані із Запорізькою Січчю. І прогулянка, і нова для нас інформація «підігріли» нашу цікавість, яку ми задовольнили на наступному етапі нашої екскурсії, якою став Національний заповідник «Хортиця».

вхід до Запорізької Січі. Фото автора Офіційною датою народження Національного заповідника «Хортиця» вважається 18 вересня 1965 року. У 1993 році заповіднику присвоїли статус національного. До його складу входять острів Хортиця й прилеглі до нього скелі й острови Байда, Дубовий, Растєбін, Середня, Близнюки й урочище Вирва. Завдяки унікальності об'єкта – не тільки культурній та історичній, але також з погляду технології будівництва – Національний заповідник «Хортиця» було названо одним із семи чудес України в ході інтернет-голосування, у якому взяли участь 77 тисяч людей. У 1983 році на території Державного історико-культурного заповідника на о. Хортиця був відкритий Музей історії міста Запоріжжя. З часу створення музею, присвяченого історії краю від найдавніших часів до сучасної доби, запорізькому козацтву було виділено лише один розділ експозиції.

дзвінниця Запорізької Січі. Фото автора Національне відродження та посилення інтересу до вивчення запорізької тематики в 1980-х роках обумовило перепрофілювання музею в Музей історії запорізького козацтва (1988 рік). Внаслідок цього з його експозиції була вилучена значна частина матеріалів радянської доби. Звільнені площі використовуються для проведення різноманітних виставок, присвячених козаччині.

Фондова колекція музею комплектувалася на матеріалах, переданих з Львівського, Луганського, Рівненського та інших музеїв, а також з надходжень археологічних та етнографічних експедицій.

Експозиційна площа музею становить 1600 кв. м. На сьогоднішній день у музеї зібрано понад 32 тис. музейних експонатів, представлених у наступних розділах: «Запорізький край у найдавніші часи», «Запоріжжя в період Київської Русі», «Запоріжжя в козацькі часи», «Заселення Запорозького краю в кінці XVIII–XX ст.». А також діють 3 діорами: «Битва київського князя Святослава», «Військова рада на Січі», «Визволення м. Запоріжжя 14 жовтня 1943 року».

декорації до фільму. Фото автора Нещодавно справжнє козацьке селище виросло на споконвічній землі наших предків. Історико-культурний комплекс «Запорізька Січ» уже зараз користується великою популярністю серед туристів. Адже всі будівлі й елементи декору зроблені у відповідності з усіма козацькими традиціями. Уже зараз практично завершені всі вежі, дзвіниця, будинок кошового отамана, січова школа, пушкарня, експозиційний зал. «Запорізька Січ» недавно «засвітилася» в екранізації фільму «Тарас Бульба» (реж. В. Бортко). Увесь побут і життя козаків у фільмі знімалися саме тут, а залишеними після зйомок декораціями ми могли із захопленням насолоджуватися, гуляючи територією селища. Також там працювали справжній коваль та дерев’яних справ майстер, які при вас могли виготовити цікаві предмети побуту та декору. Їх можна було одразу ж і придбати, так само як і вишиванки та інші елементи національного українського вбрання. Неможливо передати словами ті почуття і враження, що охоплювали нас на землі козацькій – так все було правдоподібно!

козацький кінний театр. Фото автора конкурс. Фото автора Ці емоції досягли апогею, коли ми побували на виставі козацького кінного театру. Чудові костюми сучасних козаків, декорації, майстерність у їзді верхи, боротьбі навкулачки, танцях, співах – все це було такого рівня, що справжні січовики без сумнівів прийняли б їх до своєї громади – я впевнена! Демонстрація козацьких умінь перемежовувалась із активною «співпрацею» з глядачами. Головуючий проводив різноманітні козацькі конкурси та змагання, а найактивнішого та найсміливішого учасника «посвятили» в козаки за давньою традицією. Налили йому чарку горілки, звісно, марки «Хортиця», яку він випив одним духом, перехрестили і вручили почесну грамоту – свідоцтво про прийняття до козацтва. Цікавим фактом стало те, що цим щасливцем став громадянин Швеції, над чим не забарився пожартувати головуючий, згадавши Полтавську битву 1709 року. Після вистави всі бажаючі мали змогу пофотографуватися та покататися на конях за певну платню, цілком допустиму до речі.

Останній пункт нашої програми уже позаду – і ми втомлені, але щасливі та сповнені незабутніх вражень, повертаємося додому. Щиро дякуємо нашому організатору Валентині Володимирівні Нємцевій за цей насичений позитивними емоціями та новими знаннями день!!!