Шляхами козаків
О.Є. Хомік
доцент кафедри української мови
Г.М. Хомік
журналіст

Свято-Троїцький храм міста Новомосковська. Фото В.В. Нємцевої Свято-Троїцький храм міста Новомосковська. Фото І.Р. Мурадової 23 травня 2009 року викладачі, співробітники філологічного факультету, а також їхні друзі та родичі (усього 67 осіб) здійснили щорічну весняну екскурсію. На цей раз дорога привела аж у Дніпропетровську область. Першою зупинкою був Свято-Троїцький храм міста Новомосковська. Як розповіла екскурсовод, цей храм побудували на кошти козаків 1778 р. наші земляки, харків’яни. Аналогів храму у світовій архітектурі немає. Святиня є шедевром монументального українського дерев’яного зодчества. Собор внесено до державного реєстру культурної національної спадщини й до реєстру ЮНЕСКО. Свято-Троїцький храм міста Новомосковська. Фото Є. Купріянова Як свідчить історія, козаки вирішили, що під час спорудження храму не має бути використано жодного залізного цвяха, що «не годиться в храмі Спасителя, розп’ятого на хресті й прибитого до нього залізними цвяхами, вбивати в дерево залізні цвяхи, а потрібно вставляти дерев’яні». Свято-Троїцький храм міста Новомосковська. Фото О. Є. Хомік Для будівництва нової святині запорожці запросили майстра з Харківської губернії Якима Погребняка, старанну до справи та набожну людину. Після двох місяців посту та молитов Погребняк запропонував побудувати церкву з 9-ма куполами й зробив її макет з лози. Свято-Троїцький храм міста Новомосковська. Фрагмент. Фото О.О. Назаренко У первісному вигляді храм проіснував до кінця XIX століття, потім його визнали аварійним і вирішили знести. На захист собору виступили відомі історики Дмитро Яворницький і Яків Новицький. Зрештою реконструкцію собору довірили реставратору з Харківської губернії Олексію Пахучому. Сьогодні, як і багато років тому, собор радує людей своїм виглядом і служить їм, смиренно чекаючи принаймні на звичайнісінький ремонт. От тільки з послідовниками Погребняка й Олексія Пахучого в Дніпропетровській області справа не ладиться. Може, як і колись, харків’яни залишать про себе пам’ять на цій землі?

Іконостас у Свято-Троїцькому храмі міста Новомосковська. Фото Є. Купріянова Мироточива ікона Спасителя у Свято-Троїцькому храмі міста Новомосковська. Фото В.В. Нємцевої Ікона св. Пантелеймона у Свято-Троїцькому храмі міста Новомосковська. Фото Є. Купріянова Ікона Самарської Божої Матері у Свято-Троїцькому храмі міста Новомосковська. Фото В.В. Нємцевої

Зображення євангеліста св. Матфея у Свято-Троїцькому храмі міста Новомосковська. Фото Є. Купріянова Філологи під час екскурсії у Свято-Троїцькому храмі міста Новомосковська. Фото Г.М. Хоміка Паникадило у Свято-Троїцькому храмі міста Новомосковська. Фото Г.М. Хоміка Розпис куполу у Свято-Троїцькому храмі міста Новомосковська. Фото Є. Купріянова Ікона св. Петра і Павла у Свято-Троїцькому храмі міста Новомосковська. Фото Лесі Назаренко


Музей прикладного мистецтва у Петриківці. Фото Є. Купріянова Петриківський розпис. Петро Калнишевський. Фото Є. Купріянова Наступним пунктом призначення було село Петриківка, в якому знаходиться музей прикладного мистецтва. Петриківський розпис, за словами екскурсовода, має багатовікову традицію і тісно пов’язаний з мистецькою культурою Запорізької Січі. Сама Петриківка була заснована 1772 року останнім кошовим отаманом Петром Калнишевським, та названа на його честь. Петриківський розпис починався як стінопис та декор речей хатнього вжитку. Із покоління в покоління передавалися традиції розпису, переважно рослинного орнаменту. Поступово із селян виділилася група професійних майстрів, які розписували не тільки інтер’єр хат, а й скрині, народні музичні інструменти, а потім почали робити й паперові примірники розпису. Ці вироби продавали на місцевому базарі, вивозили в інші області. Віднині в кухні кожної господині-харків’янки теж з’явився хоча б маленький сувенір на згадку про поїздку до Петриківки.

Петриківський розпис. Посуд. Фото В.В. Нємцевої Петриківський розпис. Посуд. Фото І.Р. Мурадової Петриківський розпис. Посуд. Фото В.В. Нємцевої Петриківський розпис. Посуд. Фото Г.М. Хоміка Петриківський розпис. Оберег. Фото Лесі Назаренко

Зараз петриківчани у свої витвори додають зображення дивовижних птахів, а іноді й тварин. Широке застосування у розписі мають мотиви різноманітних квітів та ягід калини, полуниці і винограду, що набувають символічного оберегового значення.

Петриківський розпис. Фото Лесі Назаренко Петриківський розпис. Фото Є. Купріянова Петриківський розпис. Фото Г.М. Хоміка Петриківський розпис. Фото В.В. Нємцевої Петриківський розпис. Фото Лесі Назаренко

Однією з родоначальників петриківського розпису вважають Тетяну Якимівну Пату. Вона стала засновницею школи декоративного малювання, а її учні – відомими художниками та майстрами петриківського декоративного розпису.

Петриківський кінний завод. Фото Лесі Назаренко Петриківський кінний завод. Фото Г.М. Хоміка Петриківський кінний завод. Фото Г.М. Хоміка Петриківський кінний завод. Besame mucho! Фото В.В. Нємцевої Петриківський кінний завод. Фото Є. Купріянова

У селі Петриківка знаходиться й кінний завод, на якому із задоволенням побували викладачі філфаку. Хоча цих дивовижних тварин краще побачити, ніж описувати свої враження. Сподіваємось, ще не одну ніч нам будуть снитися дивовижні сни про козаків, чудотворні ікони, розписні прикраси та посуд, мигдалеподібні очі елітних коней…