2015

Філологи Харківського університету (1960-ті роки). Нижній ряд зліва направо: Ю.Ю. Понежа, М.Ф. Наконечний, Ф.П. Медведєв, П.А. Моргун, А.С. Колодяжний; середній ряд зліва направо: О.С. Юрченко, Л.В. Венєвцева, В.С. Лимаренко, М.Ю. Протасова, Л.Р. Радченко, Г.Т. Солонська, О.К. Клименко, Л.А. Лисиченко; верхній ряд зліва направо: В.О. Рябуха, А.А. Сагаровський, В.Д. Ужченко, Л.О. Полякова, П.І. Мартем’янов, Л.Г. Авксентьєв, І.В. Муромцев.

До 110-річчя від дня народження А. С. Колодяжного (1904–1992)

До 100-річчя від дня народження Г. Т. Солонської (1914–2014)

До 90-річчя від дня народження О. К. Клименко (1924–2010)


2014

Ювілей Ігоря Вікторовича Муромцева

професор Ігор Вікторович Муромцев

Ігор Вікторович Муромцев народився 30 жовтня 1934 року в родині службовців у м. Харкові. Навчався в Харківській середній школі № 131, далі на філологічному факультеті Харківського державного університету імені О. М. Горького. Два роки працював учителем у середній школі, з 1959 року – на кафедрі української мови рідного університету, де пройшов шлях від старшого лаборанта до професора. У 1961–1964 роках навчався в аспірантурі при Інституті мовознавства імені О. О. Потебні Академії наук України. За матеріалами кандидатської дисертації видав монографію «Словотворчі типи гідронімів (басейн Сіверського Дінця)» (1966), яка була високо поцінована науковцями. Кандидат філологічних наук з 1968 р. У 1978 р. одержав наукове звання доцента, а в 1996 р. – наукове звання професора. Протягом багатьох років на високому науково-методичному рівні читав базові мовознавчі курси (лексикографія, фонетика, історична граматика української мови), спецкурси зі словотвору та ономастики, вів науковий семінар з ономастики, керував курсовими та дипломними роботами. Підготував 9 кандидатів філологічних наук зі спеціальності «українська мова». Обіймав посаду заступника завідувача кафедри, був заступником і головою методичної комісії факультету, членом факультетської Державної екзаменаційної комісії, головою ДЕК Донецького університету, членом факультетської спеціалізованої вченої ради із захисту дисертацій. Член ономастичних комісій (Всеукраїнської та Харківської – при міській раді). Автор понад 100 наукових та науково-методичних публікацій (у тому числі монографії, 7 навчальних і методичних посібників). Брав участь в укладанні й редагуванні багатьох словників, зокрема «Словника мови творів Г.Ф. Квітки-Основ’яненка у 3 томах» (1978–1980), «Російсько-українського словника (власних назв)» (1997), «Тлумачного словника української мови» (2002) та ін. (Докладніше дізнатися про життєвий шлях і наукові праці професора І. В. Муромцева можна з бібліографічного покажчика: Муромцев Ігор Вікторович – професор Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна : біобібліогр. покажч. / Уклад.: А. М. Нелюба, В. Д. Пономаренко, бібліогр. ред. Ю. Ю. Полякова. – Х. : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2009. – 24 с.)

Колектив кафедри української мови щиро бажає ювілярові здоров’я, натхнення та сил для подальшої плідної наукової діяльності. Многая літа!



Ювілей Любові Григорівни Савченко

професор Любов Григорівна Савченко

Любов Григорівна Савченко народилася 14 липня 1949 року в селі Бригадирово на Харківщині. Закінчивши школу, 1968 року вступає на українське відділення філологічного факультету Харківського державного університету. Одержавши диплом із відзнакою, Л. Г. Савченко працює вчителем української мови та літератури в середній школі № 38 м. Харкова, а згодом викладачем у Харківському університеті, навчається в аспірантурі.

Захистивши 1986 року кандидатську дисертацію «Семантичні зміни в українській поетичній лексиці радянського періоду», Л. Г. Савченко працює на посаді старшого викладача, далі доцента, нині вона професор кафедри української мови. З великою вправністю та любов’ю до слова проф. Л. Г. Савченко читає курс сучасної української мови (лексикологія та фонетика), ділової української й художньої мови, керує науковим семінаром «Семантика поетичного слова».

Протягом 40 років викладає школярам і студентам, успішно керує науковою роботою аспірантів, веде телевізійні передачі «Говоримо українською», укладає словники й посібники, пише статті та підручники, упродовж багатьох років є членом спеціалізованої вченої ради із захисту кандидатських дисертацій, понад 10 років очолює як голова журі обласний етап Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика. Нагороджена почесним званням «Відмінник освіти України» (2008).

Проф. Л. Г. Савченко є укладачем багатьох словників («Українсько-росiйський словник наголосiв» (1997, у співавторстві), «Новейший русско-украинский словарь» (1998, 2002, загальна редакція), «Росiйсько-український i українсько-росiйський тлумачний словник» (2004, у співавторстві), «Українсько-росiйський і росiйсько-український фразеологічний словник» (2004, загальна редакція), вправним методистом («Диктанти та вправи для пiдготовки до письмового iспиту з української мови» (2000), «Збiрник диктантiв з української мови: тексти та коментар» (2007, у співавторстві), «Ділова українська мова» (2008, у співавторстві) тощо).

Колеги, студенти й аспіранти люблять і шанують Любов Григорівну як неперевершеного знавця мови, талановитого педагога, чудову людину. Тож з роси і води Вам, дорога ювілярко, довгих щасливих років життя, радості й добробуту!



Ювілей Раїси Іванівни Тростинської

професор Раїса Іванівна Тростинська

Раїса Іванівна Тростинська народилася 21 жовтня 1939 р. на Черкащині. Після закінчення в 1961 р. Харківського державного університету імені О. М. Горького понад 10 років працювала в середній школі вчителем, завучем, заступником директора з навчальної роботи; з 1974 року – на кафедрі української мови філологічного факультету Харківського університету, звідки в 1978–1979 навчальному році була відряджена викладачем до Загребського університету в Хорватії, де викладала українську мову студентам філософського факультету. Успішна праця там стала підставою для подальшого запрошення навчати хорватських студентів української мови (1983–1986 рр.). З 1992 року Р. І. Тростинська постійно проживає в м. Загребі й викладає в університеті українську мову. Завдяки плідній праці та наполегливості Раїси Іванівни в Загребському університеті 2001 року було відкрито кафедру української мови і літератури. Навчальну роботу Раїса Іванівна органічно поєднує з науково-дослідною. У Загребі Р. І. Тростинська успішно захистила дисертаційну роботу. Після відкриття відділення україністики (1997) читала лекції з фонетики і фонології, лексикології та фразеології, морфології, словотвору, синтаксису, історії української літератури ХІХ і ХХ ст., вела семінари з перекладу, поезії («Українська поезія ХХ століття») та ін., керувала дипломними роботами студентів.

Р. І. Тростинська – автор (та співавтор з проф. М. Поповичем) понад 70 наукових праць з фонетики і фонології, морфонології, графеміки, морфології, семантики, лексики, фразеології, перекладу; посібника з хорватської мови і двох хорватсько-українських фразеологічних словників; автор 150-и статей в 11-томній «Хорватській енциклопедії» (1999-2009), присвячених українським письменникам, завдяки їй до лексикону світового письменства («Leksikon stranih pisaca» (2001)) увійшли 43 українські письменники (у попередньому були лише 14); вона також є першимй перекладачем гімну Хорватії українською мовою (1992) і співперекладачем (з М. Поповичем) «Антології хорватської воєнної лірики» («Antologijа hrvatske ratne lirike») (1995). Р. І. Тростинська нагороджена медалями «За доблестный труд ...» (1970), «Ветеран труда» (1990), відзнакою «Відмінник освіти України» (2006), Почесною грамотою Верховної Ради України (2011).

Зичимо Вам, Раїсо Іванівно, здоров’я та добробуту, радості й життєвого оптимізму! З роси і води Вам!



Ювілей Лідії Іванівни Коломієць

професор Коломієць Л. І.

Колектив кафедри української мови сердечно вітає з ювілеєм Лідію Іванівну Коломієць – доктора філологічних наук, відомого українського мовознавця, талановитого педагога, якій 17 березня 2014 року виповнилося 85 років.

Л. І. Коломієць є автором багатьох наукових і навчально-методичних праць. Інтереси дослідниці пов’язані з історією української мови, переважно з історичною граматикою та історичною фразеологією. Крім ряду статей відповідної проблематики (про історію українських дієприслівникових та дієприкметникових форм, особливості фразеологічних сполук української актової мови XIV–XV століть та ін.), у доробку науковця є також монографічні дослідження, що стали розділами академічних видань «Сучасна українська мова: Морфологія» (1969) та «Історія української мови: Лексика і фразеологія» (1983). Лінгвістичні студії Л. І. Коломієць ґрунтуються на дослідженні пам’яток української писемності, зокрема, чимало уваги приділено вивченню мови «Слова о полку Ігоревім». Дуже цінними навчальними посібниками є підготовлені й видані у співавторстві з А. В. Майбородою збірники вправ і завдань зі старослов’янської мови та історичної граматики української мови.

Тож із роси й води Вам, дорога ювілярко!



2013

Ювілей Наталії Дмитрівни Ткаленко

Відеопривітання ювілярці від факультету




Тетяні Володимирівні Казаковій — 50

І. Л. Михайлин

Доцент кафедри журналістики Т. В. Казакова

Доцент Т. В. Казакова нале­жить до фундаторів кафедри журналістики, яка працює в колективі з часу його створення в 1996 році. Тоді вона взяла на себе найважчий шмат роботи –– викладання дисципліни «Історія зарубіжної журналістики» й була першою, хто в Україні створив її методичне забезпечення. Згодом вона розпочала викладати предмет «Основи журналістики», забезпечуючи стажування на ньому молодих викладачів і кандидатів наук з філологічною освітою.

Тема докторської дисертації Т. В. Казакової, присвячена оглядові пражурналістської діяльності людства, формуванню тієї інформаційної культури, яка й привела до виникнення журналістики, попри її самоочевидну змістовність і доцільність, викликала критику окремих професорів Інститут журналістики Київського національного університету імені Т. Шевченка, які взагалі скептично ставляться до будь-яких досліджень у галузі історії журналістики, а спроби продовжити цю історію в часі до пражурналістських явищ сприймають як непорозуміння. Через це дисертація лишається майже написаною, але й досі не захищеною. Перспектива доводити, що біле –– це біле, а чорне –– це чорне мало кого захоплює перспективою покласти на це все своє життя. Тетяна Володимирівна вирішила не витрачатися на цю марну справу, а сумлінно далі працювати із студентами, які для неї –– головний об’єкт її життєвої діяльності. Сьогодні в її бібліографії –– 80 (вісімдесят) наукових праць.

Після докторантури вона не поставила питання про повернення їй двох її навчальних дисциплін «Зарубіжна журналістика» і «Основи журналістики», а створила дві нові максимально потрібні для кафедри дисципліни «Теорія та історія соціальних комунікацій» і «Методологія та методика аналізу журналістського тексту». Тоді щойно спеціальність «Журналістика» була переведена в нову наукову галузь «Соціальні комунікації». Науково-методична комісія Міністерства освіти і науки рекомендувала запровадити по університетах навчальну дисципліну «Теорія та історія соціальних комунікацій». Текстознавчі курси терміново запроваджувалися в усі навчальні плани спеціальності «Журналістика», бо комп’ютерні технології негативно позначилися на свідомості молодого покоління, яке відчуває істотні труднощі в сприйнятті саме вербального тексту

Т. В. Казакова має змістотворчий стосунок до долі багатьох (якщо не всіх) молодих викладачів кафедри: Т. О. Бондаренко, Ю. М. Снурнікової, Л. М. Хавкіної, О. В. Лаврик, О. О. Полумисної, О. С. Хмель, О. П. Драчової, М. А. Балаклицького.

Тетяна Володимирівна першою на кафедрі реалізувала задум творчої дипломної роботи. У наукових семінарах вона працює індивідуально з кожним студентом. Її правило –– бачити в ньому індивідуальність, розвивати найкращі якості цієї особи. Типова картина на кафедрі –– черга студентів, що прийшли до неї на консультацію. Вона ніколи не шкодує часу на роботу зі студентами поза межами навчального процесу.

Кафедра журналістики вітає доцента Т. В. Казакову й бажає їй нових здобутків на педагогічній і науковій ниві, нових наукових розвідок, методичних праць, талановитих і вдячних учнів!

«Многая літа!»


2012

Ювілей Леоніда Григоровича Авксентьєва

Леонід Григорович Авксентьєв

Леонід Григорович Авксентьєв (22.08.1937 – 21.11.1998) – відомий мовознавець, активний громадський діяч, талановитий педагог, кандидат філологічних наук, професор. Л. Г. Авксентьєв народився 22 серпня 1937 року в радгоспі «Комсомолець» Макіївського району Донецької області в сім’ї робітника. Протягом 1958–1963 рр. навчався на філологічному факультеті Харківського університету, а в 1965–1969 рр. був аспірантом кафедри української мови. У листопаді 1969 р. Л. Г. Авксентьєв захистив кандидатську дисертацію «Фразеологія мови прозових творів М. Стельмаха». Леонід Григорович Авксентьєв пройшов шлях від викладача до професора, завідувача кафедри української мови (1976–1986) і декана філологічного факультету (1975–1998). Л. Г. Авксентьєв викладав курс сучасної української мови, читав спецкурси, керував науковим семінаром і написанням кандидатських дисертацій, сприяв творчому зростанню здібної молоді, збереженню й розвитку наукових традицій філологічного факультету.

Учений опублікував понад 40 робіт із різних проблем лексики та фразеології української мови. Є автором навчального посібника «Сучасна українська мова. Фразеологія» (1983, 1988), співавтором праць «Фразеологія сучасної української мови» (1977), «Українська фразеологія» (1990). Як декан, Л. Г. Авксентьєв доклав великих зусиль для видання тритомного «Словника мови творів Г. Квітки-Основ’яненка» (Харків, 1978–1979), протягом багатьох років був редактором факультетського «Вісника» та збірників матеріалів наукових конференцій. За плідну науково-педагогічну діяльність Л. Г. Авксентьєва нагороджено орденом «Знак Пошани» (1981), грамотами Міністерства вищої та спеціальної освіти СРСР.

Життя Леоніда Григоровича передчасно обірвалося 21 листопада 1998 року. Теплі спогади про нього, його душевне тепло, людяність, доброту та вимогливість пам’ятають і бережуть у своїх серцях сотні його випускників. (Докладніше дізнатися про життєвий шлях і наукові праці професора Л. Г. Авксентьєва можна з бібліографічного покажчика: Леонід Григорович Авксентьєв – професор Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна : біобібліогр. покажч. / Уклад. : Ю. Ю. Полякова; авт. вступ. ст. М. І. Філон, бібліогр. ред. С. Б. Глибицька. – Х. : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2008.)


Ювілей Федора Пилиповича Медведєва

професор Федір Пилипович Медведєв Федір Пилипович Медведєв (15(28).05.1912 – 28.08.1987) – відо­мий мовознавець, доктор наук, про­фесор. Народився в слободі Семе­нів­ці на Воронежчині в селянській ро­ди­ні. У 1929–1931 рр. Ф. П. Медведєв навчався в педагогічному технікумі (м. Павлівськ Воронезької області), протягом 1931–1936 рр. – у Харків­сько­му університеті. Кандидатська дисертація «Система сполучників в українській мові» була написана під час навчання в аспірантурі під керівництвом акад. Л. А. Булахов­ського (1936–1939). Доктор­ська ди­сер­тація – «Дослідження з історії української мови. Питання станов­лен­ня та історичного розвитку грама­тич­ної системи мови» (1965). Ф. П. Мед­ве­дєв працював у вищих навчальних закладах Харкова: Все­укра­їнському інституті комуністичної освіти (1933–1935), педагогічному інституті (1935–1941), інституті іноземних мов (1946–1947), університеті, де завідував кафедрою української мови (1947–1975). Протягом 1957–1959 рр. викладав у Варшавському університеті. Ф. П. Медведєв викладав історичну граматику української мови, численні спецкурси зі слов’янського мовознавства, керував написанням дипломних робіт і кандидатських дисертацій.

Автор численних праць із історії української мови, діалектології, сучасної української літературної мови, зокрема фразеології, серед яких «Історія української мови» (1950), «Граматика сучасної української мови» (1951), «Історична граматика української мови» (1955), «Лексика “Енеїди” І. П. Котляревського» (1955, у співавторстві), «Українські грамоти XIV–XVI ст.» (1962), «Система сполучників в українській мові» (1962), «Нариси з української історичної граматики» (1964), «Вступ до історії української мови» (1967), «Українська фразеологія. Чому ми так говоримо?» (1977, 1978, 1982) та ін.


Ювілей Олександра Степановича Юрченка

 професор Олександр Степанович Юрченко

Олександр Степанович Юрченко (9.04.1937 – 9.04.2003) – відомий мовознавець, талановитий письменник, активний громадський діяч, доктор філологічних наук, професор. Закінчив 1960 року Харківський університет (відділення української мови та літератури філологічного факультету). З 1961 року працював на кафедрі української мови цього університету. Кандидатська дисертація – «Адам Міцкевич в українських перекладах: Лінгвістичні питання теорії й практики поетичного перекладу» (1967), докторська дисертація – «Формування фразеологічного фонду української літературної мови (кінець XVIII – початок XIX століття)» (1986).

Автор численних наукових, навчально-методичних і науково-популярних праць. Це роботи з перекладознавства, української фразеології та історії літературної мови, серед них навчальний посібник «Фразеологічні перифрази української літературної мови» (1983), монографія «Формування фразеологічного фонду української літературної мови (кінець XVIII – початок XIX ст.)» (1984). Збирав і публікував народну фразеологію та пареміологію («Словник стійких народних порівнянь», 1993, у співавторстві). Автор повісті «Над віковими потоками» (1964), поетичних збірок «Дума про землю рідну» (1959), «Лебедині крила» (1966), «Тройзілля» (1970), поеми «Отакар Ярош» (2007) та ін. Тривалий час керував літературною студію на філологічному факультеті Харківського університету. Був першим головою Харківського обласного відділення товариства української мови імені Т. Г. Шевченка. (Докладніше дізнатися про життєвий шлях і наукові праці професора О. С. Юрченка можна з бібліографічного покажчика: Олександр Степанович Юрченко – професор Харківського університету : біобібліогр. покажч. / Уклад.: О. О. Дудка, Ю. Ю. Полякова, Р. А. Трифонов. – Х. : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2009. – 28 с.)


Ювілей Алли Олександрівни Свашенко

професор Свашенко A. O.

Алла Олександрівна Свашенко (10.05.1937 – 23.11.2005) – талановитий педагог і методист, відомий учений, кандидат філологічних наук, професор. Народилась у селі Деркачі (тепер – м. Дергачі) Харківської області. Мати – Станіславська Ольга Якимівна, акторка театру «Березіль» Леся Курбаса; батько, Свашенко Олександр Никифорович, працював у відділі освіти за часів Миколи Скрипника, розстріляний у 1937 році.

У 1959 році А. О. Свашенко з відзнакою закінчила філологічний факультет Харківського університету, учителювала на Харківщині, з 1962 року навчалася в аспірантурі при кафедрі української мови. 1968 року блискуче захистила кандидатську дисертацію з теми «Мова “Кролевецької ратушної книги” другої половини XVII – першої половини XVIII ст. (фонетика, морфологія)», уперше в українському мовознавстві дослідивши цю рукописну пам’ятку. 1965 року А. О. Свашенко починає працювати на кафедрі української мови Харківського державного педагогічного інституту імені Г. С. Сковороди, пройшовши шлях від асистента до доцента. З 1984 року працювала в альма-матер на кафедрі української мови, обіймаючи спочатку посаду доцента, потім – професора. Викладала курси морфеміки та словотвору, морфології, синтаксису сучасної української літературної мови, історичної граматики, виразного читання, вела наукові семінари з проблем історичної лексикології та антропоніміки, працювала з аспірантами та здобувачами. Читала лекції на курсах підвищення кваліфікації вчителів та в Інституті вдосконалення вчителів. За успіхи у викладацькій діяльності була нагороджена відзнакою «Відмінник народної освіти».

Автор близько 200 публікацій, відомих не лише в Україні, а й за кордоном. Науковий доробок А. О. Свашенко складають праці з історії української мови, дериватології, діалектології, української та білоруської антропоніміки, зоонімії, методики викладання української мови. Алла Олександрівна Свашенко в польових умовах збирала матеріал за планами «Загальнослов’янського лінгвістичного атласу» та «Atlasu slowianskiego zoonimicznego», брала участь у багатьох міжнародних конференціях і конгресах (Білорусь, Росія, Польща). Понад 100 праць із доробку А. О. Свашенко – це підручники, посібники, сценарії мовних ранків для середньої школи, лінгвістичні загадки, рецензії, праці з методики викладання української мови. (Докладніше дізнатися про життєвий шлях і наукові праці професора А. О. Свашенко можна з бібліографічного покажчика: Алла Олександрівна Свашенко – професор Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна : біобібліогр. покажч. / Уклад.: О. М. Геращенко, Т. І. Крехно, В. С. Калашник, Ю. Ю. Полякова. – Х. : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2007. – 43 с.)


2011


Пам'ятні та ювілейні дати

Ювілей Володимира Семеновича Калашника

 професор Калашник В. С. Високоповажний, дорогий Володимире Семеновичу!

Увесь колектив філологічного факультету, кафедра української мови, яку Ви успішно очолюєте протягом цілої чверті століття, усі ваші колеги, учні, друзі щиросердно поздоровляють Вас зі славним юві­леєм! Славним на добрі справи, самовіддану працю, наукову муд­рість, вагомий внесок у роз­бу­до­ву української філології. Ми цінуємо й поважаємо Вас за розважливу думку, приязне ставлення, людя­ність, доброзичливість та повагу до кожного з нас. Своїм словом і ділом, вірою у високі гуманістичні ідеали, любов’ю до людини, безмежною відданістю своєму покликанню – бути учителем, науковим та духовним наставником Ви полонили серця не одного покоління студентів, аспірантів та викладачів.

Цінуємо й любимо Ваше тепле й щире, пристрасне й ніжне поетичне слово, народжене глибиною усієї вашої душі й безмежністю почувань чистого серця. Нехай творча наснага, молодеча завзятість, життєвий оптимізм будуть, як і завжди, визначати увесь Ваш світлий образ людини-романтика, науковця й поета, турботливого батька й люблячого дідуся. Здоров’я, щастя, творчих успіхів, довгих років життя Вам, дорогий Ювіляре!

З роси і води Вам, Володимире Семеновичу!


Ювілей Валентини Дмитрівни Пономаренко

 доцент Валентини Дмитрівни Пономаренко Пономаренко Валентина Дмитрівна народилася 18 травня 1961 року в селі Харківці Лохвицького району Полтавської області – на мальовничій батьківщині письменника Архипа Тесленка. Там Валентина Дмитрівна закінчила восьмирічку, а далі, відчувши вчительське покликання, вступила до Харківського педагогічного училища. Швидко промайнули чотири роки навчання, і майбутній лінгвіст та педагог, закінчивши училище зі спеціальності «Початкове навчання» із червоним дипломом, вступає на українське відділення філологічного факультету Харківського університету (1980). Валентина Дмитрівна зацікавилася проблемами словотворення, ще працюючи в науковому семінарі І. В. Муромцева. Її дипломна робота розкривала омонімію та полісемію афіксів сучасної української мови (1985), а кандидатська дисертація (1996) – словотвірну семантику іменників-відак’єктивів української мови (фразеологізацію значень дериватів). Але до успішного захисту дисертації Валентина Дмитрівна пройшла ще довгий шлях, на якому були закінчення університету, праця учителем-словесником та викладачем на Львівщині та в Московській області, навчання в аспірантурі. З 1997 року й по цей день Валентина Дмитрівна працює на кафедрі української мови альма-матер, викладає курси орфографічного практикуму, морфеміки, словотвору та морфології сучасної української мови, веде науковий семінар із проблем словотворення, проносячи інтерес до дериватології через усе життя й зацікавлюючи нею учнів, студентів, аспірантів.

Доцент В. Д. Пономаренко – автор лексикографічних праць: «Тлумачний словник сучасної української мови» (2005, у співавторстві), «Тлумачний словник сучасної української мови: Загальновживана лексика» (2009, у співавторстві), «Тлумачний словник сучасної української мови: Спеціальна лексика» (2009, у співавторстві); методичних посібників: «Сучасна українська лiтературна мова. Морфемiка. Словотвiр. Морфологiя iменних частин мови» (1999, у співавторстві), «Сучасна українська літературна мова. Лінгвістичний аналіз» (2007, у співавторстві), «Морфологiя сучасної української лiтературної мови (дiєслово, прислiвник)» (2008, у співавторстві); біобібліографічних покажчиків: «Iгор Вiкторович Муромцев – професор Харкiвського нацiонального унiверситету iменi В. Н. Каразiна» (2009, у співавторстві); статей: «Вплив категорiального значення похiдних на фразеологiчнiсть їх семантики» (2009), «Семантико-словотвірні особливості суспільно-політичних інновацій у мові засобів масової інформації (на матеріалі періодичних видань 2005–2009 рр.)» (2009), «Особливостi внутрiшньої форми похiдних слiв iз предметно-особовим значенням» (2010) тощо.

В. Д. Пономаренко бере активну участь у роботі спеціалізованої вченої ради із захисту дисертацій, є головою комісії МАН зі спеціальності «українська мова», успішно керує науково-дослідницькими роботами членів МАН, працює в журі олімпіад і конкурсів. Має відзнаку «Відмінник освіти України» (2004), нагороджена грамотами Міністерства освіти і науки України.

Валентина Дмитрівна невтомно працює зі студентами-філологами, школярами – членами МАН, аспірантами та здобувачами, сіючи добре й вічне в їхні душі, зароджуючи любов до мови, навчаючи власним прикладом бути і філологом, і людиною з великої літери. Розквітлий сад душі ювілярки осяває ніжним лагідним світлом її учнів, колег, рідних, надихаючи на творчу радісну працю.

Тож зичимо Вам, дорога Валентино Дмитрівно, з роси і води! Нехай теплом, радістю й щастям повниться Ваше життя, а вишневий цвіт Вашої душі не облетить ніколи!

Пам'яті Зінаїди Сергіївни Голубєвої

професор Голубєва Зінаїда Сергіївна Пішла з життя Зінаїда Сергіївна Голубєва. Доктор філологічних наук. Заслужений професор Харківського університету. Учасниця Великої Вітчизняної війни. Колишній декан філологічного факультету, довголітній завідувач кафедри історії української літератури.

Усі, хто знав Зінаїду Сергіївну, а це – тисячі випускників-філологів, яких вона благословила на життєву дорогу, сотні науковців, що зобов’язані їй своїми успіхами, колеги, друзі – зазнали непоправної втрати.

Зінаїда Сергіївна прийшла до університету після закінчення війни і пов’язала з ним більшу частину свого життя. Саме тут вона реалізувалася як непересічна особистість, авторитетний педагог і вчений, чий внесок у вітчизняну культуру став загальновизнаним. Її підручники, книги та статті, присвячені актуальним проблемам української літератури, неодмінно викликали непідробний інтерес у громадськості, будили думку, кликали до дискусії. Вона чи не першою, ще у шістдесяті роки, сміливо звернулася до літератури періоду «розстріляного Відродження», повертаючи в нашу свідомість імена заборонених раніше письменників.

Учні й колеги назавжди залишаться вдячними їй за науку життя, якою Зінаїда Сергіївна радо ділилася з оточуючими. Її життєвий досвід, ті випробування, які вона пройшла, давали їй право мудро й скептично дивитися на сучасні проблеми, завжди мати почуття власної гідності, бути прикладом рішучості, сміливості, принциповості й твердості в обстоюванні своєї позиції, не зважаючи на обставини й авторитети.

Зінаїда Сергіївна була душевно щедрою, надійною й щирою людиною, здатною сприймати чужий біль як свій власний, чуйною й доброзичливою, готовою негайно допомогти всім, хто цього потребує.

Пам’ять про Зінаїду Сергіївну Голубєву збережеться в серцях її вдячних учнів і колег, усіх, хто її знав.

Ювілей Анатолія Миколайовича Нелюби

доцент кафедри   української мови Анатолій Миколайович Нелюба Анатолій Миколайович Нелюба народився 31 січня 1961 року в оспіваному М. Гоголем селі Диканька на Полтавщині. Навчався в Михайлівській восьмирічній школі та Кременчуцькому педагогічному училищі. У 1987 році закінчив Харківський університет, а 1991 року – аспірантуру при Харківському педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди. 1992 року А. М. Нелюба успішно захистив кандидатську дисертацію, присвячену розмовному словотворенню (науковий керівник – проф. О. Г. Муромцева). Починаючи з 1992 року, А. М. Нелюба працює в Харківському університеті. Читає курс стилістики на відділенні журналістики, веде науковий семінар з проблем українського словотвору, спецкурс зі словотвірної номінації, керує написанням дипломних робіт і кандидатських дисертацій. Дипломники, аспіранти і здобувачі Анатолія Миколайовича, яким він передає інтерес та любов до словотвору, також успішно досліджують різноманітні аспекти цієї галузі мовознавства. На сьогодні професор А. М. Нелюба підготував трьох кандидатів наук: Л. А. Карпець («Український спортивний жаргон: структурно-семантичний аспект», 2006), Г. В. Хмару («Типи номінування одягу і взуття в сучасній українській мові (функціонально-стильовий аспект)», 2006) та С. С. Лук’яненка («Лексико-словотвiрнi iнновацiї в українському соцiально-полiтичному назовництвi», 2009). Вірний обраному напрямкові наукової роботи, Анатолій Миколайович 2008 року захистив докторську дисертацію «Експліцитна й імпліцитна економія в словотвірній номінації української мови» (науковий консультант – проф. К. Г. Городенська).

Анатолій Миколайович є автором понад 80 наукових публікацій, серед яких – монографія «Явища економії в словотвірній номінації української мови» (2007), численні статті («Про лінгвістичний статус мовних скорочень» (2003), «У підмурівок теорії номінації: термінологічно-понятійне впорядкування» (2005), «Новітні тенденції у словотворі й модифікація норм мови» (2005), «Від Президента України до сільського голови (український словотвір у виборчих перегонах)» (2006), «Від графічної економії до нових словотворчих засобів і основ (“складання” скорочених основ і його наслідки в словотвірній номінації)» (2007), «Словник Бориса Грінченка: шлях у 100 років (2007), «Потенційні і нові слова в контексті словотвірної номінації» (2008) та ін.), навчальні програми («Професійна термінологія слідчого» (1997), «Сучасна українська ділова мова» (1999), «Професійна мова психолога» (2004)), словники («Словник образотворчого мистецтва» (1996), «Словник школяра. Літературознавство» (1999), «Словник школяра. Українська мова» (1999), «Тлумачний словник української мови» (2002, 2005, у співавторстві), «Тлумачний словник сучасної української мови: Загальновживана лексика» (2009, у співавторстві), «Тлумачний словник сучасної української мови: Спеціальна лексика» (2009, у співавторстві), «Лексико-словотвірні інновації. 1983–2003» (2004), «Лексико-словотвірні інновації. 2004–2006» (2007, у співавторстві), «Лексико-словотвірні інновації. 2007» (2009, у співавторстві), «Лексико-словотвірні інновації (2008–2009)» (2010)), збірники вправ («Сучасна українська ділова мова» (1994)), посібники й статті для вчителів і викладачів («Деякі міркування з приводу викладання української мови у технічних вузах» (1991), «Культура мови вчителя» (1994, у співавторстві), «Вчити вмінню користуватись словом» (1996)).

Зараз у полі зору науковця і педагога перебувають проблеми викладання ділової української мови, стилістики та культури мовлення, вивчення й нового осмислення словотвірної номінації. Анатолій Миколайович, перебуваючи у творчому зеніті, розробляє проблеми жаргонного словотворення й готує черговий словник лексико-словотвірних інновацій.

Тож зичимо Вам, шановний ювіляре, творчого довголіття, натхненної праці на педагогічній і науковій ниві, невтомності й дальших наукових відкриттів.

З любов’ю і шаною

кафедра української мови

2010

Пам'ятні та ювілейні дати

Ювілей Анатолія Ананійовича Сагаровського

доцент кафедри   української мови А. А. Сагаровський Анатолій Ананійович Сагаровський народився 8 вересня 1940 року в селі Берестова Близнюківського району Харківської області. Уже пройшовши складний і важкий трудовий шлях, 1961 року вступив на відділення української мови та літератури філологічного факультету Харківського університету. Охочий і до науки, і до мистецтва, брав участь у роботі Студентського наукового товариства, був активним учасником художньої самодіяльності, адже гарно співав.

А. А. Сагаровський серйозно заінтересувався діалектологією, ще навчаючись на молодших курсах. Тоді ж побував в експедиціях на Воронежчині, Сумщині. Тому і дипломну роботу («Фонетична і морфологічна системи говірки с. Дубовині Кролевецького району Сумської області»), і кандидатську дисертацію («Фонетична і морфологічна системи українських говорів Бєлгородської області РРФСР») захистив на матеріалі українського говірного мовлення.

На кафедрі української мови з 1965 року: лаборант, аспірант, викладач, доцент. Улюблені навчальні курси А. А. Сагаровського – «Українська діалектологія», «Історична граматика», «Практична стилістика й культура українського мовлення». Доцент А. А. Сагаровський веде цікавий науковий семінар із діалектології, успішно готує дипломників, має здобувачів, аспірантів.

Анатолій Ананійович – автор понад 80 вагомих публікацій із діалектології, культури мови, стилістики, мови письменників, епістолярики, неології, перекладознавства, прикладної лексикографії. З-поміж іншого в його доробку є ґрунтовні навчальні та методичні посібники, програми, цінні високоякісні словники, авторитетні рецензії… А. А. Сагаровський брав і бере активну участь у різноманітних усеслов’янських, національних і регіональних діалектологічних проектах, збираючи матеріали до Атласу української мови, Загальнослов’янського лінгвістичного атласу, Лексичного атласу української мови. (Докладніше дізнатися про наукову роботу А. А. Сагаровського можна з його інтернет-сторінки та біобібліографічного покажчика: Сагаровський Анатолій Ананійович – доцент Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна : анот. бібліогр. покажч. / уклад. К. В. Коротич, А. А. Сагаровський. — Х. : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2010. — 28 с.)

Зараз Анатолій Ананійович плідно й завзято трудиться на словникарській ниві, укладаючи Діалектний словник Центральної Слобожанщини (Харківщини), який є першою лексикографічною працею, виконаною на говірному матеріалі цієї території. На сьогодні підготовлено до друку перші три томи словника, виконані на високому науковому рівні.

А. А. Сагаровський – знаний науковець, авторитетний фахівець у галузі діалектології та культури мови, досконалий стиліст і філолог від Бога, висококваліфікований ерудований викладач, який віддає всі сили справі свого життя – Словнику й університетській роботі.

Зичимо Вам, Анатолію Ананійовичу, мудрому, іронічному, цікавому, невтомному, з роси та води!



Ювілей Любові Василівни Венєвцевої

доцент кафедри   української мови Л. В. Венєвцева Любові Василівні Венєвцевій минуло б 22 серпня цього року 80 років. Але, на жаль, її життєвий шлях увірвався шість років тому…

Л. В. Венєвцева народилася в селі Шипувате на Харківщині. Усе її життя було пов’язане з філологією. Ще в школі самостійно поглиблювала знання з української мови, цікавилася її історією. Вступивши на українське відділення філологічного факультету Харківського державного університету, закінчила його з відзнакою. Далі навчалася в аспірантурі при кафедрі української мови й 1966 року успішно захистила кандидатську дисертацію «Молдавські грамоти XIV–XV століть як джерело вивчення історії української мови: (Фонетика. Морфологія)». 1958 року Любов Василівна стала викладачем кафедри української мови, далі — старшим викладачем і доцентом. Понад 40 років віддавши роботі в університеті, Л. В. Венєвцева викладала базові курси лексики, фонетики та морфології сучасної української мови, польську мову, вступ до мовознавства, вступ до слов’янської філології, старослов’янську мову та історичну граматику, вела науковий семінар та читала спецкурси з актуальних проблем лексикології й лексикографії, давши ґрунтовні знання сотням студентів-філологів.

Любов Василівна зробила дуже важливий внесок в українське словникарство: вона була керівником авторського колективу, який уклав тритомний «Словник мови творів Г. Квітки-Основ’яненка» (1978–1979) та «Словник власних назв мови творів Г. Квітки-Основ’яненка» (2000). У 1990–2000 рр. Л. В. Венєвцева брала участь в укладанні ряду термінологічних словників («Русско-украинский словарь по радиоэлектронике» (1993, у співавторстві), «Русско-украинско-латинско-английский словарь медицинских терминов (этимологическое, акцентологическое справочное пособие)» (1994, у співавторстві), «Англо-русско-украинский словарь по микробиологии и иммунологии» (1996, у співавторстві), «Русско-англо-украинский словарь по радио­электронике» (2003, у співавторстві)), сприяючи впровадженню й розвиткові української фахової мови, підвищенню її культури та нормалізації.

Вагомі наукові статті й методичні посібники Любові Василівни відображають її різнобічні наукові інтереси: історію мови, фразеологію, словотвір, особливості мови письменників, лексикографію. (Докладніше дізнатися про наукову роботу Л. В. Венєвцевої можна з джерела: Венєвцева Любов Василівна : анотований бібліографічний покажчик / Уклад. Трифонов Р. А. — Х. : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2005. — 20 с.)

Під керівництвом Любові Василівни захищено дисертації з актуальних проблем термінології (І. В. Волкова), формування літературних норм української мови (Р. А. Трифонов), історії мови (О. О. Ходаковська, О. О. Литвиненко).

Любов Василівна за довгі роки невтомної плідної праці виховала сотні студентів-словесників, зацікавивши їх на все життя мовою й назавжди оселивши у їхніх серцях ЛЮБОВ…



2009 рік


Ювілеї
Олексія Прокоповича Чугуя
та Олександри Петрівни Телехової

доцент кафедри історії української літератури О. П. Чугуй доцент кафедри історії української літератури О. П. Телехова


Колектив кафедри історії української літератури сердечно вітає із ювілеєм – славним 75-річчям – доцента Олексія Прокоповича Чугуя й зичить колезі здоров’я, довгих років на життєвій дорозі, творчої наснаги, нових наукових відкриттів.

Олексій Прокопович Чугуй народився у 1935 році на хуторі Чугуї, що належав до сільської ради с. Поділ Великобагачанського району Полтавської області. Середню освіту здобував у Подільській семирічній школі (закінчив у 1952 році) та в середній школі міста Змійова, що на Харківщині (закінчив у 1955 році). Навчався на філологічному факультеті Харківського університету (1955–1960). Учителював: спочатку у Макіївській середній школі робітничої молоді №10 Донецької області, потім у Харківській середній школі робітничої молоді №3. На кафедрі працює з 1972 року старшим викладачем, доцентом. У 1970 році захистив кандидатську дисертацію «Драматургічна майстерність І. Карпенка-Карого (Тобілевича)». Протягом 1972–1975 років був заступником декана філологічного факультету, у 1994–1995 роках виконував обов’язки декана. Викладає курси «Усної народної творчості», «Історії української літератури Х–ХVIII ст.», «Історії української літератури першої половини ХІХ ст.». Розробив спеціальні курси: «Ідейно-художнє багатство лірики Т.Г. Шевченка», «Драматургічні елементи в ліриці Т.Г. Шевченка», веде наукові семінари: «Поеми Т. Шевченка», «Проза Г.Ф. Квітки-Основ’яненка», «Література і фольклор».

Сфера наукових інтересів – дослідження драматургії та театру. Із 1997 року керує секцією фольклористики харківського відділення Малої академії наук. Нагороджений медаллю «За доблесну працю». Автор понад ста друкованих праць, у т.ч. монографій «Класик української драматургії І. Карпенко-Карий (Тобілевич)» (1970), «Драматургічні елементи в ліриці Т. Шевченка» (1989). Укладач розділів про М. Рильського, О. Корнійчука у колективному кафедральному збірнику «Українські радянські письменники: посібник для вчителів» (1984), рецензент підручника для вишів «Історія української літератури (перша половина ХІХ ст.)» (1980).

Олексій Прокопович відомий своїми художніми творами, які інсценізувалися, у т.ч. аматорським студентським театром університету: «Сибірська душа: трагедія» (1998), «Червоний смерч. П’єса-дилогія: 1. Бенкет голодних. 2. Весілля людоїдів» (2000), «Чорна троянда. Трагедія» (2002), «Зрадлива доля. Драма» (2003), «Кривава прем’єра. Трагедія» (2005), Червона Рута. Трагедія» (2009) та ін.

Олексій Прокопович користується незмінною повагою викладачів і студентів, які часто звертаються до нього за порадою, знаючи, що завжди отримають виважену наукову консультацію чи підтримку в складній життєвій ситуації. Олексій Прокопович – мудра, толерантна, інтелігентна людина, знаний фахівець, який активно продовжує працювати на літературознавчій ниві, талановитий педагог, лекції якого для молодих колег давно стали взірцем.

Тож із роси й води Вам, дорогий ювіляре!


Колектив кафедри історії української літератури щиро вітає із ювілеєм чарівну жінку – Олександру Петрівну Телехову, яка вже тридцять років працює на факультеті, віддаючи колегам і студентам тепло своєї душі.

Вищу освіту Олександра Петрівна здобула на філологічному факультеті Харківського університету. Після завершення навчання працювала в Харківському технікумі громадського харчування, учителювала в середній школі №105. На факультеті довгий час викладала на кафедрах методики викладання мови й літератури, загального та прикладного мовознавства. А починала як науковець і сьогодні продовжує плідно працювати на кафедрі історії української літератури. Кандидатську дисертацію «Підвищення ефективності вивчення літературної критики в систематичному курсі літератури в середній школі (на матеріалі української літератури 10-их класів)» захистила в 1986 році. Сфера наукових інтересів – проблеми методики викладання української літератури в середніх навчальних закладах. Читає курси: «Методика викладання української літератури в школі», «Історія української літератури другої половини ХІХ ст.», «Історія української літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст.» Веде науковий семінар «Вивчення літературної критики в школі». Олександра Петрівна – автор науково-методичних видань монографічного характеру: «Вивчення літературно-критичних статей у школі: посібник для вчителів» (1987, 2-е вид. 1999), «Вивчення теорії літератури в школі: посібник для вчителів» (1999), «Українська література: методичні матеріали до вивчення шкільного курсу: посібник для вчителів» (2000). Активно друкує матеріали для середньої школи: «Українська мова. 6 клас. Тематичне оцінювання: зошит для залікових робіт» (2007), «Роман П. Куліша «Чорна рада»: вивчення на уроках літератури в 9 класі» (2008).

Олександра Петрівна – відомий у Харкові й області філолог-методист, часто виступає з лекціями перед учителями, є багаторічним факультетським керівником педагогічної практики. Усе своє натхнення вона віддає улюбленій справі – вихованню молодого покоління словесників, які гідно несуть це високе звання, не забуваючи уроків людяності й фахових порад своєї вчительки. Олександра Петрівна – це чуйна, толерантна, але разом із тим і вимоглива людина, яка користується неабиякою повагою колег і студентів.

Тож прийміть, шановна ювілярко, наші привітання й побажання здоров’я, творчого довголіття, натхнення і сил для плідної наукової діяльності. Хай світлом і теплом будуть наповнені Ваші дні, хай відкриваються Вам назустріч серця й повниться радістю Ваш дім!

2009 рік


Ювілей Ігоря Вікторовича Муромцева

професор кафедри української мови І. В. Муромцев Ігор Вікторович Муромцев народився 30 жовтня 1934 року в м. Харків у родині архітектора.

З 1952 по 1957 рік навчався на філологічному факультеті Харківського державного університету імені О. М. Горького. Два роки працював у середній школі, з 1959 року – на кафедрі української мови рідного університету, де пройшов шлях від старшого лаборанта до професора. У 1961–1964 роках навчався в аспірантурі Інституту мовознавства імені О. О. Потебні Академії наук України. За матеріалами дисертації видав монографію «Словотворчі типи гідронімів (басейн Сіверського Дінця)» (1966), що здобула високу оцінку науковців. Кандидат філологічних наук з 1968 р.

У 1978 р. одержав наукове звання доцента, а в 1996 р. – наукове звання професора. Протягом багатьох років і зараз читає на високому науково-методичному рівні базові мовознавчі курси (лексикографія, фонетика, історична граматика української мови), спецкурси зі словотвору та ономастики, веде науковий семінар, керує магістерськими роботами. Підготував 9 кандидатів філологічних наук зі спеціальності «українська мова».

Автор близько 100 наукових та науково-методичних публікацій. Член факультетської спеціалізованої вченої ради. Член ономастичних комісій (Всеукраїнської та Харківської – при міській раді).


Юбилей Лилии Алексеевны Быковой

професор кафедры русского языка Л.А. Быкова 9 октября 2009 года – юбилейная дата профессора кафедры русского языка Лилии Алексеевны Быковой. В этот день кафедра русского языка и профессинальное содружество филологического факультета Харьковского национального университета имени В. Н. Каразина обращаются к Лилии Алексеевне Быковой со словами любви и глубочайшей признательности за самоотверженное служение филологии, большую и содержательную совместную жизнь. Есть люди, жизнь которых находится в органическом единстве со своим временем, в силу чего эпохой становится целое жизни. Такова жизнь Быковой Лилии Алексеевны. Лилия Алексеевна живет сейчас в Америке, но 50 лет ее педагогической и научной деятельности связаны с Харьковским университетом. Это были годы самозабвенного служения науке и просветительству. Служение науке требует высокого напряжения эмоциональных, интеллектуальных и духовных сил. В этом напряжении человек раскрывается, им он живет: нет понятия «личная жизнь» - а есть только служение науке. Такое служение было личной жизнью и самой Лилии Алексеевны, и ее учителей, и ее единомышленников: жить в других людях (учениках), в научных работах, поддерживать дух особой университетской среды. Этот дух, в основе которого лежат глубочайшее почтение к слову и научной мысли, пронизывает всю творческую деятельность и жизнь Лилии Алексеевны. Этот дух проявляется и в публикуемом нами тексте.


Л. А. Быкова
«Оглядываясь вперед …. »


Ювілей Любові Григорівни Савченко

професор кафедри української мови Л. Г. Савченко Любов Григорівна Савченко народилася 14 липня 1949 року в селі Бригадирівка на Харківщині. Закінчивши школу, 1968 року вступає на українське відділення філологічного факультету Харківського державного університету. Одержавши диплом із відзнакою, Любов Григорівна працює вчителем української мови та літератури в середній школі № 38 м. Харкова, а згодом викладачем у Харківському університеті, навчається в аспірантурі. Захистивши 1986 року кандидатську дисертацію «Семантичні зміни в українській поетичній лексиці радянського періоду», Л. Г. Савченко працює на посаді старшого викладача, згодом доцента, нині вона професор кафедри української мови, відмінник освіти України. З великою майстерністю та любов’ю до слова Любов Григорівна читає сучасну українську мову і старослов’янську, ділову українську і художню мову, керує науковим семінаром із поетичної семантики. Протягом 35 років викладає школярам і студентам, успішно керує науковою роботою аспірантів, виконує обов’язки вченого секретаря спеціалізованої ради із захисту дисертацій, веде телевізійні передачі «Говоримо українською», укладає словники й посібники, пише статті та підручники, 10 років поспіль очолює як голова журі обласний етап Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика. Зацікавлення семантикою поетичного слова Л. Г. Савченко проносить через усе життя. З-під її пера виходять глибокі розвідки про різноманітні аспекти художньої мови Лесі Українки, Олександра Олеся, Миколи Зерова, Уласа Самчука, Ірини Жиленко… Є Любов Григорівна і вдумливим та ретельним словникарем («Українсько-росiйський словник наголосiв» (1997, у співавторстві), «Новейший русско-украинский словарь» (1998, 2002, загальна редакція), «Росiйсько-український i українсько-росiйський тлумачний словник» (2004, у співавторстві), «Українсько-росiйський і росiйсько-український фразеологічний словник» (2004, загальна редакція), майстерним методистом («Диктанти та вправи для пiдготовки до письмового iспиту з української мови» (2000), «Збiрник диктантiв з української мови: тексти та коментар» (2007, у співавторстві), «Ділова українська мова» (2008, у співавторстві) тощо). Неперевершений знавець мови, вона, віртуозно знаючи її історію і сьогодення й відчуваючи її найтонші нюанси, передає залюбленість у слово своїм студентам, аспірантам і колегам, які люблять, цінують і глибоко поважають Любов Григорівну. Л. Г. Савченко – талановитий педагог, знаний і шанований науковець, натхненна, залюблена у свою справу до окриленості Людина…


Ювілей Оксани Василівни Анкудінової

доц. кафедри російської літератури О. В. Анкудінова Более 40 лет Оксана Васильевна посвятила Харьковскому университету и родной кафедре. Многие поколения студентов помнят Оксану Васильевну как замечательного преподавателя, человека высокой культуры, истинной интеллигентности. Ее любовь к своему предмету всегда вызывала ответный интерес и признательность студенческой аудитории. Ее работы, посвященные творчеству Н. С. Лескова, известны не только в Украине и России, но и в дальнем зарубежье. Оксана Васильевна – удивительно богатая, разносторонняя личность, тонко понимающая поэзию и музыку, щедро делящаяся своими творческими открытиями с друзьями и коллегами.

Мы желаем Оксане Васильевне здоровья, долголетия, полноты духовной жизни! Ее день рождения отмечен счастливым совпадением с датой рождения Пушкина – и это, конечно же, не случайно для филолога!

На фоне Пушкина явились Вы на свет сей.
Дни юбилеев пусть проносятся и тают
На фоне Пушкина. Но вот что интересно:
Всегда Вы молоды и к месту в этом мае.
Нам благородной простотой лаская взоры,
Игрой ума и добротой нас покоряли.
Пусть в Вашу честь звучат торжественные хоры
И окуджавинская птичка вылетает!
Желаем счастья Вам. Без Вас не будет снимка.
Нас филология и манит, и сближает.
На веки вечные мы все теперь в обнимку
На фоне Пушкина в Ваш день веселый мая!

С любовью,
кафедра истории русской литератури.


Ювілей Ніли Іванівни Грабченко


21 квітня відзначила ювілей Ніла Іванівна Грабченко, старший викладач кафедри історії зарубіжної літератури і класичної філології.

Більше 45 років присвятила Ніла Іванівна своїй справі, - ні, своїй безмежній любові – літературі та мистецтву Античності й Відродження.

Вона сама – мов олімпійська богиня, що зійшла на землю, невід’ємна частина того чарівного світу, звістку про який наполегливо і натхненно несе і своїм студентам, і всім «земним», хто ще не долучився до культурних скарбів давнини.

Шляхетна врода Ніли Іванівни є віддзеркаленням високого благородства її душі. Певно, коли олімпійці тягнули жереб, нашій богині дістався дар нести світло знань і творити добро. Немов чарівна фея, приходить вона на допомогу в необхідну мить, щораз перевтілюючись у мудрого вчителя, чуйного педагога, уважну колегу, турботливу маму.

Низький уклін Вам за все, Ніло Іванівно. Поздоровляємо і зичимо ще довгі роки зберігати і Вашу божественну і педагогічний ентузіазм, а найголовніше – добре здоров’я і самопочуття.

З любов’ю і шаною
кафедра історії зарубіжної літератури
і класичної філології.

Ювілей Лідії Іванівни Коломієць


17 березня 2009 року виповнюється 80 років докторові філологічних наук, професору кафедри української мови Лідії Іванівні Коломієць – відомому українському мовознавцеві, яскравій представниці Харківської філологічної школи в університетській науці й освіті України.

Професор Л. І. Коломієць – автор численних наукових і навчально-методичних праць. Інтереси дослідниці пов’язані з історією української мови, головним чином з історичною граматикою та історичною фразеологією. Крім низки статей відповідної проблематики (про історію українських дієприслівникових та дієприкметникових форм, особливості фразеологічних сполук української актової мови XIV–XV століть та ін.), у доробку науковця є також монографічні дослідження, що ввійшли розділами до академічних колективних праць «Сучасна українська мова: Морфологія» (1969) та «Історія української мови: Лексика і фразеологія» (1983). Лінгвістичні студії Л. І. Коломієць ґрунтуються на дослідженні пам’яток української писемності, чимало уваги нею приділено, зокрема, вивченню мови «Слова о полку Ігоревім». Цінними навчальними посібниками для університетських викладачів мовознавчих дисциплін історичного циклу стали підготовлені й видані у співавторстві з А. В. Майбородою збірники вправ і завдань зі старослов’янської мови та історичної граматики української мови.


2008 рік

Ювілей Надії Павлівни Ращупкіної


Надія Павлівна Ращупкіна народилася 1 вересня 1948 року в Сосюриному краї, на Луганщині. Там же, на Донбасі, закінчила середню школу і 1967 року вступила на українське відділення філологічного факультету Харківського державного університету. Закінчивши 1972 року університет, Н.П. Ращупкіна деякий час учителювала в Покотилівській середній школі, а далі працювала на громадській роботі. Повернувшись до альма матер, Надія Павлівна працювала на посаді викладача кафедри української мови, нині – старший викладач. Протягом багатьох років викладає курси лексики і фразеології, фонетики на українському, російському, класичному, журналістському відділеннях факультету, веде науковий семінар «Фольклорні елементи в сучасній українській літературній мові», друкує статті із цієї проблеми. Надія Павлівна – прекрасний методист, вона постійно керує педагогічною практикою, передаючи досвід студентам і ретельно готуючи їх. Вимоглива, уважна до студентів, Н.П. Ращупкіна підготувала і продовжує готувати численні методичні та бібліографічні посібники їм на допомогу: «Сучасна українська літературна мова: Фонетика. Орфоепія. Графіка. Орфографія» (2003), «Сучасна українська літературна мова: Лінгвістичний аналіз» (2007, у співавторстві), «Бібліографічні матеріали до курсових та дипломних робіт із сучасної української мови (лексика та фразеологія)» (2007, у співавторстві) та ін.

Зараз Надія Павлівна продовжує розробляти проблеми мови українського фольклору, працює над створенням «Словника омонімів української мови».

Ювілей Юрія Миколайовича Безхутрого


Ювіляр Безхутрий Ю.М.

Безхутрий Юрій Миколайович (6 липня 1948 р., Харків) – доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри історії української літератури, декан філологічного факультету. Відомий літературознавець, талановитий педагог. У 1971 р. закінчив філологічний факультет. Протягом 1971–1974 років навчався в аспірантурі на кафедрі історії української літератури. Після завершення навчання працює викладачем, старшим викладачем, доцентом, завідувачем кафедри (1988); у 1983–1984, 1987–1998 роках – заступник декана філологічного факультету, з 1998 – декан філологічного факультету.

Дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук захистив у 1977 р., науковий ступінь доктора філологічних наук здобув у 2003 р. Понад 30 років Ю.М. Безхутрий веде лекції та практичні заняття з базових навчальних курсів: «Вступ до літературознавства», «Теорія літератури», «Історія української літератури ХХ ст.» на різних відділеннях філологічного факультету; читає спецкурс «Художній світ Миколи Хвильового», веде науковий семінар «Українська проза 20-х років ХХ ст.», які є його особистими розробками. У 1984–1986 і 1993–1995 роках викладав курс «Українська мова, література і цивілізація» в університеті Париж – 8 (Франція).

Автор понад 100 наукових робіт (у т.ч. двох монографій «Хвильовий: проблеми інтерпретації» (2003) та «Художній світ Миколи Хвильового» (2005)), чотирьох науково-методичних праць, учасник численних міжнародних та вітчизняних наукових конференцій. Під його керівництвом захищено 7 кандидатських дисертацій. Ю.М. Безхутрий працював головою спеціалізованої вченої ради із захисту кандидатських дисертацій, є членом експертної ради ВАК України, очолює редакційну колегію фахового видання «Вісник Харківського університету. Серія «Філологія».

За сумлінну працю має відзнаку «Заслужений працівник освіти України».


Ювілей Лідії Андріївни Лисиченко

Лисиченко Лідія Андріївна (нар. 24 березня 1928 р.) – доктор філологічних наук, професор, відомий мовознавець. 1951 року закінчила Харківський державний університет. У 1955–1967 рр. була доцентом цього університету, з 1967 року стала завідувати кафедрою Харківського педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Протягом тривалого часу Лідія Андріївна є членом і головою спеціалізованих учених рад із захисту дисертацій. Під її керівництвом захищено чимало дисертаційних досліджень, виховано сотні вчителів-словесників. Автор численних статей, монографій, методичних посібників у царині діалектології, лексикології, семантики, мовної картини світу: «Лексикологія сучасної української мови (семантична структура слова)» (1977), «Лексико-семантична система української мови» (1997, 2006), «Мовна картина світу та її рівні» (1998), «Структура мовної картини світу» (2004).

У Харківському університеті, своїй альма матер, професор Лідія Андріївна Лисиченко протягом багатьох років очолювала ДЕК, донедавна була членом спеціалізованої вченої ради для захисту кандидатських дисертацій зі спеціальності 10.02.01 – українська мова.

Л.А. Лисиченко стала першим головою відродженого Харківського історико-філологічного товариства (1991).

Нині Лідія Андріївна плідно розробляє проблеми семантики та мовної картини світу: «Багатозначність у лексико-семантичній системі: структурний, семантичний, когнітивний аспекти» (2008), «Мовна картина світу: лексико-семантичний вимір» (2008).