І.Я. Кроненберг


З історії класичної філології Харківського національного університету.

Про наукову та педагогічну діяльність проф. І.Я. Кронеберга


Відомо, що в Харківському університеті працювали чимало видатних учених різних галузей знань. Про багатьох з них до нас дійшли відомості, їх імена золотими літерами записані в анналах вітчизняної науки. Серед них філологи І. Рижський, І. Срезневський, О. Потебня, математик М. Остроградський, історики М. Костомаров, Д. Багалій, географ А. Краснов, біолог І. Мечников, хімік М. Бекетов, астроном М. Барабашов та багато інших.

У зв'язку з тим, що останнім часом активізується процес гуманізації освіти, природньо згадати імена вчених, зокрема філологів-класиків, фахівців античної науки, культури та стародавніх мов, оскільки духовна спадщина стародавніх греків та римлян стала фундаментом як для європейської, так і для нашої вітчизняної науки і культури.

У Харківському університеті з перших років його існування працювали такі видатні вчені і педагоги, фахівці у галузі класичної філології, як І. Кронеберг, Є. Філомафітський, Р. Гонорський.

Є.М. Філомафітський був учнем I.O. Срезневського, він виявив великий інтерес до античної літератури, захопився творчістю Горація, перекладав, переробляв його твори. З лірикою Горація пов'язана і його наукова праця "Опыт по двум способам – синтетическому и аналитическому судить и оценивать верно эстетические произведения как древних, так и новых стихотворцев". Ця його праця містить порівняльний аналіз од Державіна і Горація і цікаві спостереження над їх стилем. Проф. Є. Філомафітський — один з видавців-редакторів "Украинского вестника".

Другий видавець-редактор цього ж журналу проф. Р.Т. Гонорський закликав українських письменників-початківців учитися на кращих літературних зразках інших народів, особливо у письменників класичної давнини, тому що "... у нинішньому становищі нашої словесності... кращий іноземний уривок, вдало перекладений, приємніший і корисніший за дюжину товстих, без смаку написаних оригіналів"'. І далі "Я бажав би втримати для себе лише одну їхню перевагу: бажав би зберегти хоча б саму тільки тінь тієї чарівної безпосередності, з якою вони описували свої радощі, свій смуток, свої забави" (У.В., 1817, № 12, с. 271).

Викладанню грецької та римської історії, літератури, міфології у Харківському університеті приділялося чимало уваги. З хроніки університетського життя, що регулярно друкувалася в "Украинском вестнике", видно, що студенти словесного відділення часто виступали з творами, перекладами, віршами на античні теми. Наприклад, студент П. Гулак-Артемовський, майбутній поет і перекладач, виступив з читанням віршів "Похвала стихотворцам" (з Горація), а студент О. Склабовський, майбутній видавець "Украинского журнала", з прозовим твором "De felititate hominis" ("Про людське щастя").

Крім глибоких досліджень у галузі літературознавства, давньогрецької та латинської мов, харківські вчені, філологи-класики, розробляли також широке коло проблем, пов'язаних з античною історією, філософією, естетикою, літературою, культурою, журналістикою. Саме харківські фахівці-філологи започаткували видання перших українських журналів "Амалтея" та "Мінерва", "Харківський Демокріт" та згадані вже "Украинский вестник", "Украинский журнал". Особлива роль у цих починаннях належить І.В. Кронебергу, доктору філософії, ординарному професору древностей і латинської словесності, декану словесного відділення філософського факультету, ректору університету (1826–1829, 1833–1836 р.р.).

У заснованому ним журналі "Амалтея, или Собрание сочинений и переводов, относящихся к изящным искусствам и древней классической древности", друкувалися матеріали про пластичне мистецтво греків та римлян, про римські завоювання, прозовий переклад "Іліади" Гомера, про який говориться у передмові: "...все, что нас к яснейшему уразумению или легчайшему обозрению знаменитых творений руководствует, должно быть принято с благодарностью... Оныя изложения песней доставляют нам не только полнейшее и яснейшее обозрение содержания, но и всю ткань Гомеровской поэмы... Указаны также и сравнения, через что открывается пиитическое достоинство... й пиитический дух". У цьому журналі друкувався також "Латинський словничок" ("Clavicula Latina"), який згодом переросте у фундаментальний латинсько-російський словник, що можна було зрозуміти за характером його статей.

У журналі російської та зарубіжної словесності "Мінерва" друкувалися матеріали, пов'язані як з античністю, так і сучасністю: вірші Алкея, Сапфо, матеріали про Сократа, Марка Аврелія, про перенесення з завойованих територій до Риму творів мистецтва. "У Римі стільки статуй, скільки людей", — зазначалося в одній із статей. Чимала увага приділялась також західноєвропейським авторам Гете, Шіллеру, Шекспіру, Торквато Тассо та ін., друкувалися матеріали, пов'язані з російською історією, наприклад, про Петра Великого, Катерину Другу, Грановиту палату та ін.

Наукова праця І. Кронеберга гармонійно поєднувалася з педагогічною. Відомо, що він, син священника, отримав прекрасну освіту вдома і за кордоном, у Німеччині, спочатку у Галлі, а потім у Йенському університеті, де фундаментальне вивчав юриспруденцію, філософію та літературу. Повернувшись до Росії, він спочатку працював у Московському комерційному училищі, аз 1819 р. - у Харківському університеті на кафедрі латинської словесності та древностей. Працюючи в університеті до кінця свого життя, І. Кронеберг виявив себе не тільки як видатний вчений і педагог, а й активним громадським діячем.

Як педагог проф. І. Кронеберг наполегливо працює над створенням підручників та словників, сприяє відкриттю студентської бібліотеки, монетного кабінету, підготовці проекту відкриття педагогічного інституту в університеті, очолює філотехнічне товариство та ін.

У підручнику "Граматика" проф. І. Кронеберг досить детально характеризує фонетичну систему латинської мови, розробляє етимологію, словотвір, науку про якість слова; синтаксис — "науку про слова, які об'єднуються у мові"; просодію - про природу голосних, постановку наголосу та його роль у віршуванні; орфографію, що вчить правильно писати.

У латинській мові І. Кронеберг визначає сім частин мови: іменник, дієслово, займенник, прислівник, прийменник, сполучник, вигук; немає прикметника і числівника. Прикметник ним розглядається як утворена форма – derivata ( laudabilis — "схвалений" від laus — "хвала"), а числівники — як прикметники. Речення трактується як правильний зв'язок кількох частин мови, у якому головні члени — praedicatum та subiectum (присудок та підмет). Розподіл імен за родами мотивується семантикою та формою. Чимало уваги у підручнику приділено грецьким словам. Третя частина присвячена віршуванню, тому у центрі уваги просодія, вчення про міру складів як частин віршу та про вірші. Латинське віршування розглядається у цілому досить детально. Цілком зрозуміло, що "Граматика" І. Кронеберга широко використовувалась як у середній, так і вищій школі, що пояснюється ще й тим, що до підручника включено не лише класичну словесність, а й відступи до літературної творчості новітніх народів, як зазначив автор у "Передмові". Свій підручник І. Кронеберг визначає як науку "правильно и основательно разуметь, писать и говорить по-латински", він презентував його своєму братові Андрію, придворному раднику філософії, медицини й хірургії, доктору, члену Медичної Ради при Міністерстві Народних справ і Народної освіти. Досягнення братів на науковій ниві свідчать не тільки про атмосферу працелюбства та працездатності, що панували у родині священника, а також про їх відданість вітчизняній науці.

Як уже зазначалося, в "Амалтеї" друкувалися лексикографічні статті під назвою "Clavicula Latina ", які згодом увійшли до "Латинського лексикону", над яким І. Кронеберг ретельно працював, додаючи до кожного слова повне пояснення усіх його властивостей та значень, а до власних імен історичного, географічного та міфологічного характеру ще й історичний коментар. Крім того, до словника включена лексика з різних галузей знань, особливо з природничих, а також специфічні для латинської мови фразеологічні вислови, які сприяли глибокому розумінню оригінальних текстів римських авторів. У передмові до шостого видання словника відзначається: "Словник Кронеберга — до цього часу кращий словник. Він дає можливість читати твори античних авторів, крім того, до нього входять слова з давньої історії, географії, міфології та природничих наук, латинська фразеологія, крилаті вислови письменників. Автори розподілені за століттями: золоте, срібне та ін.; слова, які змінюються, у ньому подаються у чоловічих формах для розуміння та засвоєння учнями етимологічного складу мови".

У цій же "Передмові" високо поціновано також і додаток до словника "Differentiae vocum Latinarum": "До цього часу це єдине настановче пояснення, про вагомість якого зайве говорити". У ньому, крім синонімів та антонімів, подаються ще різноманітні семантичні нюанси до слів.

Словник складається з двох частин: І — від А до М, II — від М до Z. Усього в ньому 1263 сторінки. Але про характер та значимість словника краще мати уявлення, ознайомившись з деякими з його статей. Наведемо окремі з них: res, rei f Вещь, дело, опыт, очевидность, обстоятельство, причина, намерение; судебное дело, тяжба; средство, способ, состояние, доказательство, имение, богатство, выгода, польза, прибыль; сила, власть, государство. Далі наводяться зразки використання цієї лексики різними авторами: Cic. Res novalis мореплавання, res militaris військове мистецтво, гез iudicaria судова справа; OVID. Caput rerum urbs Romana. Місто Рим - столиця світу; Sall. In cepta opus est, cetera res expediet. Слід розпочати, інше прийде само собою. caput, itis, n голова, глава (у книзі). Caput часто і життя. Початок. Сутність справи.Caes.: вершина; глава, перша особа, просто людина. Ter.: вождь, начальник, керівник. OVID.: головне збудження, предмет. Cic.: capite damnatus — приречений на смерть. A capite — спочатку. Verg.: audax caput; — відважний воїн, хоробра людина. Capitus minor — позбавлений прав громадянства. LIV.: capite anquisere — судити когось насмерть. Sen.: capite luere — сплачувати головою. Cic.: Quattor capita — чотири начальника, володаря. carmen, inis n. Сіс. вірш, будь-який вірш, віршове чародійство, чародійство. Carmen alternum- вирок судовий. OVID.: carmen famosum-віршова розмова; carmen exequiale — жалісна пісня, епітафія; Verg.: carmen probrosum- схвальний вірш; с. nupitale — весільна пісня; с. fatidicum -пророчий вірш; Ноr.: carmen mordax — уїдливий вірш; Тас.: carmen vocale — сатира. Природньо, що цей словник І. Кронеберга до нашого часу не втратив своєї ані наукової, ані практичної цінності, ним і сьогодні активно користуються як філологи-класики, так і всі, хто цікавиться античною історією, літературою, культурою, мовами.

До цього капітального словника І. Кронеберг для зручності користування ним додав ще "Словарь российских речений, содержащихся в латинском лексиконе, с помощью которых тот, кто не знает латинского языка, с его помощью легче найдет латинское слово, чтобы понять "VIS ET USUS VERBORUM" (силу та вживання слів). Например, "юбилей" — лето оставления, отпущения; торжество, совершаемое евреями через каждые 50 лет. І, 987 Iubileus, а, um Віbl. юбилейный (Iubileus annus — юбилейное лето оставления, отпущения; торжество, празднование евреями этого праздника через 50 лет).

У центральній науковій бібліотеці Харківського університету, на щастя, збереглося по кілька примірників з семи видань "Словника" І. Кронеберга. І.Я. Кронеберг також постійно цікавився історією латинської мови, її фонетичним, лексичним складом, синонімікою, словотвором, етимологією, особливостями синтаксису, стилістикою. У статті "Про латинську мову", надрукованій в "Украинском журнале", він зазначає, що латинська мова базується на живій мові народу (via vox populi): "Не письменники у римлян створили мову, а народ, і книжкова мова від народної у них мало відрізняється, тільки тим, що стиль її більш витончений і піднесений" ("Украинский журнал", № 23-24, с. 326). І. Кронеберг підкреслює, що латинській поетичній мові притаманна конкретність, образність, пластичність. На його думку, абстрактність поняття у слові поступається силою впливу перед чуттєвим, конкретним образом слова, тобто сила слова — в образно-емоційній ефективності. Саме ця особливість найбільш властива поезії, а потім красномовству, історії, філософії.

Синтаксис літературної латинської мови, як відомо, відзначається до певної міри варіантністю та вільністю, що надає їй більших можливостей, збільшує її багатство та гнучкість, що у свою чергу не стримує вияву думок та почуттів, тобто, на думку І. Кронеберга, логічні та психологічні фактори визначають порядок слів та речень, що підкреслює природний, натуральний характер мови римлян, її конкретність, образність та пластичність, тобто силу та красу в її емоційно-образній ефективності.

Особливу увагу І. Кронеберг звертає на можливості латинської мови лаконічно, енергійно, точно передавати почуття та думки, саме цим пояснюється багатство й поширеність крилатих висловів. Ця особливість латинської мови висловлювати думки коротко, сміливо, енергійно у наступні часи сприяла розвитку таких літературних жанрів у римській літературі, як епіграма, епітафія, написи. Наведемо кілька поширених крилатих висловів:

Festina lente — поспішай повільно; Divide et impera — поділяй і володій; Si sарis sis apis — якщо ти мудрий, будь бджолою; Sapienti sat — мудрому досить. Вони легко запам'ятовуються тим, що в них поєднуються як протилежні за семантикою поняття, так і фонетичне подібні.

За словами І. Кронеберга, жодна мова не може зрівнятися з латинською, народ якої висловлювався коротко, точно, сміливо, енергійно. Своїми лекціями, які відзначалися глибоким змістом, блискучою формою, він, безумовно, захоплював студентів. Вони мали можливість слухати також його висококваліфіковані коментарі філологічного, археологічного, літературного характеру. Про науковий та методичний рівень цих занять можна судити як за розробками до "Epistola ad Augustum" Горація, "Annalum" Тацита, "Рrо 1еge Маnilia" Ціцерона, так і за підсумковуючою працею "Antiquitatas Romana" з відомостями про топографію Риму, про його пам'ятники, міфологію, судові та військові справи. А якщо додати до цього ще й його ґрунтовні праці історико-літературного характеру, які він друкував у "Брошюрках" (1830, 1831р.р.), "Історичний погляд на естетику", наукові статті про творчість Гомера, Гете, Шекспіра, Шіллера, то можна тільки дивуватися його ерудиції, таланту, працездатності та відданості науці.

Слід зазначити, що харківські філологи, пропагуючи античну та західноєвропейську науку і культуру, класичні мови, сприяли також подальшому розвитку вітчизняної науки і культури, мови. Зокрема, І. Срезневський наполегливо відстоював статус рідної української мови, стверджуючи, що вона не говірка російської чи польської мови, а одна з найбагатших мов, яка своєю гнучкістю, синтаксичними можливостями, поетичністю та музикальністю може рівнятися з будь-якою західноєвропейською мовою.

Звичайно, що у межах невеликої статті важко всебічно розкрити багатогранну діяльність такого талановитого й ерудованого науковця, яким був Іван Якович Кронеберг, поціновуючи діяльність якого В.Г. Белінський зазначив, що він "...сказав багато такого, що повинно забутися, але він же перший сказав і багато такого, що назавжди залишиться новим."

Напередодні університетського ювілею ми зобов'язані згадати імена наших попередників з різних галузей знань, які багато зробили для ствердження слави й авторитету нашого визнаного вузу.