О.І. Білецький (1884–1961)

Білецький О.І. – літературознавець, мистецтвознавець, навчався в Харківскому університеті протягом 1902-1907 рр. на історико-філологічному факультеті. З 1912 р. – приват-доцент кафедри історії російської мови й літератури. У 1918 р. захистив магістерську дисертацію "Епізод з історії російського романтизму. Російські письменниці 1830-1860 рр."З 1920 р. – професор Харківського університету; з 1926 р. й до кінця життя працював у Київському Інституті літератури ім. Шевченка (з 1939–1941 і з 1944-1961 його директор). віце-президент АН УРСР (1946–1948), з 1958 р. – академік АН СРСР, заслужений діяч науки України з 1941р. Головний редактор журналу "Радянське літературознавство" з часу його заснування 1957 р.

Надрукував понад 500 робіт, починаючи з 1909 р. Першою великою публікацією була розвідка "Легенда про Фауста у зв'язку з історією демонології" (1911–1912).

Значна частина робіт Білецького О.І. присвячена проблемам розвитку давньої української й російської літератур, починаючи від їх зародження в епоху Київської Русі. (У співавторстві з О. Дорошкевичем уклав "Хрестоматію з історії української літератури. Стародавній період XI–XIII ст." (1918); "Проблеми вивчення старовинної української літератури до кінця XVIII ст." (1936); написав розділ про українську літературу XIV–XVIII ст. для "Історії української літератури"(1954). Осмислює художнє значення "Слова о полку Ігоревім", вивчає творчість і. Вишенського, С. Полоцького, Г. Сковороди. Широкі узагальнення містить й монографія Білецького О.І. "Старовинний театр в Росії" (1923).

Постійну увагу Білецького О.І. привертала російська класична література, у першу чергу постаті О. Пушкіна, М. Гоголя, М. Лермонтова, М. Некрасова, О. Островського, М. Салтикова-Щедріна, Л. Толстого, А. Чехова, М. Горького, чия творчість досліджувалася в широкому літературному контексті через призму індивідуальної стилістики. середперших робіт виділяємо грунтовні монографії – "Достоєвський і натуральна школа у 1846" (1922); "Тургенєв і російські письменниці 1830-1860 рр." (1923).

Досліджуючи українську літературу, Білецький О.І. вперше поставив питання про її світове значення в роботах "Шевченко та світова література" (1939), "Світове значення творчості Шевченка" (1951), "Світове значення І. Франка" (1956), "Українська література серед інших літератур світу"(1958). У численних працях всебічно проаналізовано спадщину І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Марка Вовчка, Т. Шевченка, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Лесі Українки, П. Грабовського, І. Франка, Б. Гринченка, П. Тичини, М. Вороного, М. Рильського, Петра Панча.

З 1986 р. Республіканську премію в галузі літературно-художньої критики названо ім'ям Білецького О.І.

Найважливішими теоретико-літературними працями вченого є: "В майстерності художника слова" (1923), "До побудови теорії літературних стилів" (1931), "Проблема синтезу в літературознавстві" (1940), "Поетика драми" (1950), "Проблеми періодизації літературного процесу" (1955), "Про специфіку літературного мистецтва" (опублік. 1984). Значна їх частина пов'язана з проблемами психології творчості, оскільки Білецький О.І. працював в руслі досліджень представників харківської психологічної школи на чолі з Д. Овсяніко-Куліковським (до речі, його робота "В майстерні художніка слова" була надрукована в останньому номері неперіодичного видання "Вопросы теории и психологии творчества" 1923. – Т. 8). Стрижневою є думка про те, що творчість, розряджаючи накопичену душевну енергію, звільняє підсвідоме "я" у сферу внутрішнього образу, що складається з душевних вражень творця, трансформуючись у художньо реалізований образ (часто інтертекстуальний). Практично Білецький О.І. розширив інтерпретацію відомого вчення Д. Овсяніко-Куліковського про "естетичну емоцію" й З. Фройда про "естетичне задоволення". Окремо пише дослідник про механізми роботи поетичної фантазії, яка має чимало спільного з механікою сновидінь, оскільки обидві форми грунтуються на здатності сполучати різнорідні елементи спостережень в один асоціативний ряд.